Проєкт Закону про внесення змін до деяких законів України щодо захисту зайнятості та самозайнятості у сфері малого підприємництва

HAIIIOHAJIbHA AKAAEMIfl TIPABOBLIX HAYK YKPAIHTI

61024,rvr. Xaprin, ryr. fprropir CronopoAu, 70; rc1. (057)704-19-01, e-mail: aprnu@ukr.net

www.nals.com,ua

Bux. ru.rcr eia 10.03.2026 p. J\b 240

forosi Korvrirery BepxonnoT PaAu VrpaiHu

3 [HTaHb ocBiTI4, HayKI4 ra inHoeallifi

EAEAKY C. B.

L[anosHufi Cepriro Birzurifionu.ry!

3acni4yyeivro Barra uoBary, BlrcJroBJrroeMo cuoAisaHHr Ha [oAaJIbIxy crIiBrIpaIIK)

i na Baru rrncr sil 04.03.2026 p. J,rlb 04-24120-2026146285 HaupaBJI{eMo uponosuqii

ra 3ayBa)r(eHrrr Ao rrpoeKry 3aroHy VrcpaiHIa dlpo BHeceHHf, sNdiH Ao AetKI{x

3aKoHiB Yxpainrn uoAo 3axucry 3afiHrrocri ra caMo3afiHsrocri y cQepi M€uloro

ni4upueucrBD) (peecrp. J\b 15035 sia 17.02.2026), niAroroereHi Qaxisqrrvrn

Hayrono-AocliAnoro iHcrr4ryry rpaBoBoro 3a6e3neqeHHt iHnosallifiHoro po3BI4rKy

Haqionanrnoi araAervrii nparoBux HayK Yrpainra.

,{o4arox na 6 aprc.

3 uonaroro

fonoeHlrfi yrenufi ceKperap HAfIpH VrcpaiHLr esreH |ETbMAH

Додаток

ПРОПОЗИЦІЇ ТА ЗАУВАЖЕННЯ

до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України

щодо захисту зайнятості та самозайнятості у сфері малого

підприємництва » (реєстр. № 15035 від 17.02.2026 р.)

Розглянувши Проект, метою впровадження якого є забезпечення

реального захисту трудових прав і права на працю осіб, недопущення їх

звуження або втрати внаслідок рішень органів державної влади та органів

місцевого самоврядування, а також створення правових гарантій збереження

зайнятості та самозайнятості як форм реалізації права на працю, яке

встановлено Конституцією України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР, на підставі

ретельного аналізу чинного законодавства України надаємо наступні

пропозиції та зауваження.

Щодо змісту запропонованої у Проекті оновленої редакції статті 5

Закону України «Про зайнятість населення».

Відповідно до запропонованої редакції пункту 10 частини 1 зазначеної

статті 5 «Гарантії у сфері зайнятості населення, право особи на трудову

діяльність на території України» : держава гарантує у сфері зайнятості захист

права на працю та зайнятість від звуження або втрати внаслідок рішень

органів державної влади та органів місцевого самоврядування, якщо такі

рішення призводять або можуть призвести до скорочення кількості робочих

місць, крім випадків, передбачених законом.

Вважаємо юридичну конструкцію та функціональну побудову пункту 10

частини 1 статті 5 Закону України «Про зайнятість населення» недосконалою у

зв’язку із наступним.

Стаття 43 Конституції України встановлює, що кожен має право на

працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно

обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для

повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у

виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-

технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до

суспільних потреб. Отже, право на працю є правом, що гарантоване на рівні

Конституції України, тобто конституційним правом , тому воно не може бути

«втрачене» за рішенням органів влади.

У контексті вищезазначеного, запропонована у Проекті редакція пункту

10 частини 1 статті 5 Закон України «Про зайнятість населення» у разі її

прийняття може викликати неправильне тлумачення та буде створювати ризики

її неоднозначного застосування у правозастосовній практиці у зв’язку з

змішуванням понять права і фактичної можливості реалізації права .

2Щодо заборони прийняття рішень, що призводять до скорочення

зайнятості у сфері малого підприємництва.

У ст. 262 Заборона прийняття рішень, що призводять до скорочення

зайнятості у сфері малого підприємництва (внесення змін до Закону України

«Про зайнятість населення») Проекту запропоновано положення щодо

заборони прийняття рішень органами державної влади та органами

місцевого самоврядування, які можуть призвести до припинення

підприємницької діяльності або скорочення зайнятості у сфері малого

підприємництва . Повноваження органів місцевого самоврядування (ОМС) в

Україні визначені Конституцією України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР та

детально регламентовані Законом України «Про місцеве самоврядування в

Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР. Якщо проаналізувати повноваження в

галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного

обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв’язку та у галузі

будівництва (ст. 30 та ст. 31 цього Закону), то бачимо необхідність

співвідношення запропонованих пропозицій у Проекті і норм Закону України

«Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР.

Відповідно до ст. 30 та ст. 31 цього Закону, органи місцевого

самоврядування мають повноваження у сфері благоустрою, розміщення

тимчасових споруд та регулювання підприємницької діяльності на відповідній

території. Отже, обмеження таких повноважень може призвести до порушення

принципу субсидіарності та виникненню правових конфліктів між державним

і муніципальним рівнями управління.

Так, правові конфлікти між органами державної влади та органами

місцевого самоврядування виникають на межі розподілу повноважень, ресурсів

та контролю через порушення принципу субсидіарності, регулюються

насамперед ст. 4 Європейської хартії місцевого самоврядування від 15 жовтня

1985 року, яка вимагає реалізації повноважень найближчою до громадян

владою, а також статтями 140–144 Конституції України від 28.06.1996

№ 254к/96-ВР, що гарантують громадам право самостійно вирішувати місцеві

питання та зобов’язують державу компенсувати витрати за делеговані функції.

У разі втручання органів виконавчої влади в діяльність громад, захист

автономії забезпечується ст. 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в

Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР, а механізм вирішення спорів реалізується

через судовий розгляд справ щодо невідповідності актів законодавству згідно

зі ст. 144 Конституції України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР.

Водночас запропонована Проектом заборона приймати рішення,

наслідком яких може бути припинення підприємницької діяльності або

зменшення кількості робочих місць, фактично обмежує дискреційні

повноваження органів місцевого самоврядування у сфері управління

територіями та благоустрою. У результаті може виникнути правова колізія між

спеціальними гарантіями захисту малого підприємництва, закладеними у

Проекті, та повноваженнями органів місцевого самоврядування, визначеними

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997

№ 280/97-ВР.

3Таким чином, для того, щоб не виникали компетенційні спори , Проект

має чітко визначати межі повноважень . У запропонованій редакції норми

сформульовані «розмито», що призводить до нечіткого розмежування

повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Це

створює конфлікт інтересів тому, що центральна влада намагається втримати

вертикаль управління, а місцеве самоврядування — відстояти свою автономію у

прийнятті рішень.

Щодо нечіткості окремих правових формулювань у ст. 262 Заборона

прийняття рішень, що призводять до скорочення зайнятості у сфері

малого підприємництва (внесення змін до Закону України «Про зайнятість

населення») Проекту.

Так, нечіткість окремих правових формулювань у запропонованій

редакції ст. 262 Проекту проявляється насамперед у змісті запропонованої

статті. Зокрема, стаття містить низку оціночних категорій , які не мають

чіткого нормативного визначення.

Використання формулювання у цій статті «належне економічне та

соціально-економічне обґрунтування » не є ґрунтованим тому, що не

супроводжується встановленням критеріїв чи процедури прийняття рішень, що

може створювати труднощі для практичного застосування норми Проекту.

Зауважимо, що «документально підтверджені підстави » — це оціночне

поняття тому, що не зрозуміло які саме документи та ким вони мають бути

видані/завірені.

Крім цього у ч. 2 цієї статті є використання «за наявності... та за умови» в

одному реченні цієї частини статті, а це переобтяжує текст. Також, не зовсім

коректним є формулювання «дотримання вимог цієї статті » тому, що це

вказує на певну циклічність процедури через те, що ця ж стаття і встановлює

процедуру прийняття рішень і незрозуміло чи йдеться про формальні вимоги як

процедура (строки, форма, суб’єкт, оприлюднення) чи про сутнісні умови

(фактичні обставини та правові підстави, за яких органи державної влади та

органи місцевого самоврядування взагалі мають право діяти). Звідси, варто

уникнути неоднозначності підстав, наприклад, чи необхідно скасувати рішення

лише через те, що його прийняли на день пізніше (формальне порушення), чи

тільки якщо для нього не було реальних причин і документів (сутнісне

порушення).

Отже, варто відредагувати і стилізувати цей текст норми закону.

Щодо згадування у статтях 262 Закону України «Про зайнятість

населення» та 281 Закону України «Про регулювання містобудівної

діяльності» принципу гендерної рівності.

Відповідно до пункту 7 частини 4 статті 262 Закону України «Про

зайнятість населення»:

«4. Прийняття рішень, передбачених цією статтею, допускається

виключно за умови проведення попередніх економічних, соціально-

економічних та бюджетних обрахунків, які є невід’ємною частиною матеріалів

до такого рішення та обов’язково включають:

………………

47. Під час прийняття рішень обов’язково враховується їх вплив на

забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків , а також на

зайнятість осіб із соціально та економічно вразливих груп населення».

Водночас, згідно з змістом пункту 3 частини 2 запропонованої у Проекті

нової статті 281 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»:

«2. Рішення, зазначені у частині першій цієї статті, можуть бути прийняті

виключно у разі, якщо такі заходи є необхідними для:

………

3) забезпечення дотримання принципу рівності прав та можливостей

жінок і чоловіків ;……».

Слід зазначити, що Закон України «Про забезпечення рівних прав та

можливостей жінок і чоловіків» встановлює паритетне становище жінок і

чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового

забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, ліквідації

дискримінації за ознакою статі та застосування спеціальних тимчасових

заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і

чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами

України. Тому, акцент на дотримання цього принципу у законах «Про

зайнятість населення» та «Про регулювання містобудівної діяльності» є

зайвим.

Щодо необхідності вдосконалення змісту статті 341 Закону України

«Про благоустрій населених пунктів»

Відповідно до частини 2 статті 341 Закону України «Про благоустрій

населених пунктів»:

«2. Демонтаж, примусове переміщення або інше усунення тимчасових

споруд для здійснення підприємницької діяльності допускається виключно у

разі:

1) забезпечення оборони держави;

2) забезпечення функціонування або захисту об’єктів критичної

інфраструктури;

3) наявності реальної та безпосередньої загрози життю або здоров’ю

людей».

Отже, за результатами проведення наукового аналізу зазначеної частини

прослідковується звужений перелік підстав для демонтажу, примусового

переміщення або інше усунення тимчасових споруд для здійснення

підприємницької діяльності. Тобто вбачається за необхідне доопрацювання

змісту зазначеної частини у зв’язку з тим, що вона має незакінчений характер,

що може призвести до неоднозначного тлумачення. Тому доцільним є

вдосконалення цієї правової конструкції шляхом розширення зазначеного

переліку згідно з нормами чинного законодавства або шляхом додавання

наприкінці цієї норми підпункту 4 наступного змісту: «та в інших випадках,

визначених чинним законодавством».

Окрім зазначеного варто підкреслити, що мета Проекту не виконується

засобами відміченими в ньому. Незважаючи на зміст Проекту органи державної

влади та місцевого самоврядування можуть приймати рішення, які прямо не

5забороняють зайнятості та самозайнятості у сфері малого підприємництва як

форм реалізації права на працю але перешкоджають або створюють умови для

неможливості здійснення підприємницької діяльності. Так, в Україні, на

превеликий жаль, достатньо поширеною є практика прийняття органами влади

та місцевого самоврядування рішень щодо демонтажу, примусового

переміщення або іншого усунення тимчасових споруд для здійснення

підприємницької діяльності (малих архітектурних форм). Це призводить до

одномоментної втрати робочих місць, знищення легальних форм

самозайнятості та позбавлення осіб засобів до існування. Дуже часто це

стосується повсякденних форм малого підприємництва, які забезпечують базові

потреби громад та робочі місця для тисяч людей - невеликі кав’ярні, які

працюють з раннього ранку і до пізнього вечора; точки продажу квітів, що

створюють додатковий дохід для родин; кіоски з продажу продуктів

харчування, у тому числі швидкого харчування; торговельні місця з реалізації

продукції домашнього виробництва, консервації, овочів та фруктів; об’єкти, що

забезпечують товари для догляду за домашніми тваринами; невеликі сімейні

підприємства, які є єдиним джерелом доходу для домогосподарства. При цьому

достатньо часто такі рішення не мають достатнього обґрунтування та не

вирішують питання компенсації збитків, завданих власникам (орендарям)

МАФів. В умовах війни така практика викликає додаткове соціальне

напруження.

Звертаємо увагу що нашим Інститутом неодноразово розроблялися

пропозиції в зазначеної сфері, які систематично не враховувалися при розгляді

відповідних законопроектів. Також маємо багаторічний досвід дослідження

питань правового регулювання малого та середнього підприємництва, зокрема,

підтримки МСП з виявленням недоліків та наданням пропозицій щодо їх

усунення, прикладом є наступні наукові праці:

Стан та правове регулювання малого та середнього інноваційного

підприємництва: регіональний аспект: монографія / [І. В. Борисов, С. Р.

Водорєзова, С. В. Глібко та ін.] ; за ред. С. В. Глібка. Харків : НДІ прав. забезп.

інновац. розвитку НАПрН України, 2021. 206 с. URL:

https://ndipzir.org.ua/archives/7528.

Правове регулювання господарської діяльності малих та середніх

підприємств : монографія / Д. С. Коритін ; Нац. акад. прав. наук України ; НДІ

прав. забезп. інновац. розвитку НАПрН України. – Харків : НДІ прав. забезп.

інновац. розвитку НАПрН України, 2021. 240 с. URL: https://ndipzir.org.ua/wp-

content/uploads/2022/02/Mono_Korytin_21.pdf.

Тому вважаємо, що фахівців нашого Інституту доцільно долучити до

робочої групи щодо доопрацювання зазначеного Проекту.

Таким чином, приходимо до наступних висновків :

вбачається за доцільне вдосконалення змісту

запропонованого у Проекті пункту 10 частини 1 статті 5 Закону України

«Про зайнятість населення» шляхом проведення корегування з метою

усунення ускладненого тлумачення запропонованих норм;

6бачимо необхідність усунення ризику обмеження

повноважень органів місцевого самоврядування (ст. 262 Закону України

«Про зайнятість населення»). У зв’язку з цим доцільним є уточнення меж

застосування запропонованої заборони та узгодження її з системою

повноважень органів місцевого самоврядування, закріплених у чинному

законодавстві, доопрацювання правових механізмів реалізації цієї норми,

зокрема визначення чітких критеріїв економічної оцінки рішень,

процедур компенсації витрат та механізмів балансування інтересів

підприємців і територіальних громад;

уточнити , про які саме вимоги йдеться у ст. 262 (процедурні

чи змістовні) для того, щоб мати розуміння за яку саме помилку настає

відповідальність. Якщо порушені вимоги процедурні (формальні), то

рішення можуть визнати незаконним суто через технічну помилку

(«дефект процедури»), а якщо вимоги сутнісні (змістовні), то

відповідальність нестиме та посадова особа органу державної влади

/місцевого самоврядування (ОМС), яка підписала рішення без реальних

на те підстав.

скорегувати запропоновані у Проекті норми, які акцентовані

на застосуванні принципу гендерної рівності з метою виключення

декларативності та дублювання норм у законах України «Про зайнятість

населення» та 281 Закону України «Про регулювання містобудівної

діяльності» ;

вдосконалити правову конструкцію частини 2 статті 341

Закону України «Про благоустрій населених пунктів» з метою

виключення правової невизначеності та забезпечення системної

узгодженості із нормами чинного законодавства у сфері містобудування,

земельних відносин та благоустрою населених пунктів.

Вважаємо за доцільне у подальшому доопрацювати надану редакцію

цього Проекту із врахуванням наданих пропозицій та зауважень та

залученням до цього процесу фахівців НДІ ПЗІР НАПрН України.

Виконавці: директор Інституту, к.ю.н., доц. Глібко С. В.; п.н.с., к.ю.н., доц.

Розгон О. В.; к.ю.н., зав. наук. відд. Подрез-Ряполова І. В.; н.с., к.ю.н., доц.

Селіванова І. А.