Проєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо організації трудових відносин на територіях ведення бойових дій та тимчасово окупованих територіях

УПОВНОВАЖЕНИЙ

Верховної Ради України з прав людини

вул. Інститутська, 21/8, м. Київ, 01008, тел. (044) 298-70-33, Е-mail: hotline@ombudsman.gov.ua

Голові Комітету Верховної Ради

України з питань освіти, науки та

інновацій – народному депутату

України

Сергію БАБАКУ

Щодо погодження проєкту

акта

Шановний Сергію Віталійовичу!

На Ваш лист від 02.02.2026 № 04-24/20-2026/21813 щодо погодження

проєкту Закону України «Про внесення змін деяких законодавчих актів України

щодо організації трудових відносин на територіях ведення бойових дій та

тимчасово окупованих територіях» (реєстр. № 14385 від 15.01.2026) повідомляю,

що проєкт акта підтримується за умови врахування зауважень.

Позиція Уповноваженого додається.

Додаток: на 4 арк. в 1 прим.

З повагою

Уповноважений Верховної Ради

України з прав людини Дмитро ЛУБІНЕЦЬ

Сальнюк Віталій 298 70 72

Дурицька Ольга 298 70 71

ПОЗИЦІЯ

УПОВНОВАЖЕНОГО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

З ПРАВ ЛЮДИНИ

до проєкту Закону України «Про внесення змін деяких законодавчих актів

України щодо організації трудових відносин на територіях ведення бойових дій

та тимчасово окупованих територіях» (реєстр. № 14385 від 15.01.2026) (далі –

проєкт акта)

1. Зауваження/пропозиції до тексту проєкту

1.1 Проєктом акта пропонується доповнити Закон України «Про

організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-

IX статтею 17.

Підпунктом першим пункту другого передбачається, що у разі відсутності

на роботі працівника, робоче місце якого розташоване на територіях, на яких

ведуться бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, час

відсутності на роботі такого працівника не оплачують та не зараховують до

стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого

пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки». Фіксація

часу відсутності працівника на роботі здійснюється роботодавцем у порядку,

передбаченому статтею 7 цього Закону з урахуванням особливостей,

встановлених цією статтею.

Водночас, запровадження норми щодо неоплати часу відсутності

працівника та незарахування відповідного періоду до стажу роботи, що дає право

на щорічну основну відпустку, без урахування причин такої відсутності не

враховує специфіку правового та фактичного становища працівників, робочі

місця яких розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії. На територіях

ведення бойових дій відсутність на роботі часто зумовлена обставинами

непереборної сили – загрозою життю і здоров’ю, обстрілами, обмеженням

пересування, руйнуванням інфраструктури, але люди продовжують виконувати

свої обов’язки.

За таких умов одночасне позбавлення працівника оплати праці та

виключення відповідного періоду зі стажу, що дає право на щорічну відпустку,

фактично призводить до покладення негативних наслідків збройної агресії на

самого працівника, який не має реальної можливості вплинути на відповідні

обставини. Це може спричинити непропорційне обмеження трудових і

соціальних прав зазначеної категорії осіб, порушити баланс між інтересами

роботодавця та працівника, а також не відповідати принципам соціальної

справедливості, пропорційності та державної підтримки осіб, які постраждали

внаслідок збройної агресії.

Вважаємо за необхідне зберегти за працівником, робоче місце якого

розташоване на територіях, на яких ведуться бойові дії, право на оплату та

2

зарахування такого періоду до стажу роботи, що дає право на щорічну основну

відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України

«Про відпустки» у разі відсутності його на роботі.

1.2 Підпунктом другим пункту другого передбачається, що роботодавці

мають право призупинити дію трудового договору з працівником (крім

посадових осіб державних органів та органів місцевого самоврядування) на

строк, визначений в абзаці першому цієї частини.

У наказі роботодавця про призупинення трудового договору зазначається

інформація про нормативний акт, на підставі якого територія включена до

переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово

окупованих Російською Федерацією, дату початку активних бойових дій або

дату початку тимчасової окупації, про неможливість обох сторін виконувати свої

обов’язки та спосіб обміну інформацією, кількість, категорії і прізвища, ім’я, по

батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків

або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні

переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової

картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий

орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників. Роботодавець

зобов’язаний проінформувати працівника про призупинення дії трудового

договору за допомогою електронних засобів комунікації шляхом надсилання

працівникові копії відповідного наказу (за наявності технічної можливості)

та/або надсилання інформації, що стосується призупинення дії трудового

договору з працівником, на засоби електронної комунікації, що надані

роботодавцю працівником. Такий наказ роботодавця може бути оскаржений

працівником виключно на підставі того, що відповідна територія не включена до

переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово

окупованих Російською Федерацією станом на дату оформлення наказу.

Встановлення в проєкті акта вичерпного переліку підстав для оскарження

наказу роботодавця про призупинення дії трудового договору, який обмежується

виключно перевіркою факту включення відповідної території до переліку

територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, істотно звужує зміст та обсяг

права працівника на судовий захист. Таке регулювання позбавляє працівника

можливості ініціювати судову перевірку інших істотних обставин, що мають

значення для законності та обґрунтованості рішення роботодавця, зокрема

фактичної неможливості сторін виконувати трудові обов’язки, дотримання

роботодавцем встановленої процедури прийняття рішення, належного

інформування працівника, а також дотримання принципів добросовісності та

справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

За таких умов суд позбавляється можливості здійснити повноцінний

контроль за законністю втручання у трудові права працівника, що фактично

унеможливлює ефективний судовий захист та не відповідає гарантіям права на

доступ до суду і справедливий судовий розгляд, закріпленим статтею 55

3

Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і

основоположних свобод.

Відтак, пропонуємо в тексті проєкту акта виключити положення щодо

обмеження для працівника, робоче місце якого розташоване на територіях, на

яких ведуться бойові дії норму, що наказ роботодавця може бути оскаржений

працівником виключно на підставі того, що відповідна територія не включена до

переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово

окупованих Російською Федерацією станом на дату оформлення наказу та

забезпечити працівникові право на повний судовий перегляд правомірності

такого рішення.

1.3 Пунктом 4 частини другої запропонованої проєктом акту статті 17,

передбачається, зокрема, що роботодавці звільняються від обов’язку

розслідування та обліку нещасних випадків.

У контексті пропонованих змін слід зауважити наступне.

Звільнення роботодавців від обов’язку розслідування та обліку нещасних

випадків фактично унеможливлює реалізацію працівниками права на отримання

страхових виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням

від нещасного випадку на виробництві.

Зокрема, 26.01.2023 набула чинності постанова Кабінету Міністрів

України від 20.012023 № 59, якою було внесено зміни до Порядку розслідування

та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на

виробництві. Зазначеними змінами запроваджено адаптовані механізми

проведення розслідування нещасних випадків, спричинених воєнними

(бойовими) діями, у тому числі із застосуванням дистанційних форм роботи

комісій, спрощених процедур документування та закріпленням обов’язку

роботодавця і відповідного територіального органу Держпраці у разі

неможливості утворити комісію та провести розслідування (спеціальне

розслідування) через загрозу життю та здоров’ю членам комісії, пов’язану з

веденням воєнних (бойових) дій або виникненням надзвичайних ситуацій

техногенного чи природного характеру, в максимально можливому обсязі

збирати, фіксувати та систематизувати інформацію про нещасний випадок на

виробництві з метою його подальшого розслідування після припинення воєнних

(бойових) дій або заходів правового режиму надзвичайного стану.

Крім того, звільнення роботодавців від обов’язку розслідування та обліку

нещасних випадків не узгоджується з міжнародними зобов’язаннями України,

зокрема з положеннями Конвенції Міжнародної організації праці про безпеку та

гігієну праці та виробниче середовище № 155, Конвенцію Міжнародної

організації праці про мінімальні норми соціального забезпечення № 102, а також

статті 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, які

гарантують право працівників на соціальний захист і безпечні умови праці, у

тому числі в умовах надзвичайних ситуацій.

4

Таким чином, у правовому полі вже реалізовано підхід, відповідно до якого

обов’язок роботодавця щодо розслідування та обліку нещасних випадків не

скасовується, а здійснюється з урахуванням особливостей правового режиму

воєнного стану шляхом застосування адаптованих процедур, що унеможливлює

втрату працівниками права на страхові виплати за загальнообов’язковим

державним соціальним страхуванням.

У зв’язку з цим, доцільним є збереження в проєкті акта обов’язку

роботодавців щодо розслідування та обліку нещасних випадків, у тому числі на

територіях ведення бойових дій, із закріпленням спеціальних процедур,

аналогічних тим, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від

20.01.2023 № 59 «Про внесення змін до Порядку розслідування та обліку

нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві».

2. Висновок щодо підтримки

Проєкт акта підтримується за умови врахування зауважень.

Уповноважений Верховної Ради

України з прав людини Дмитро ЛУБІНЕЦЬ