Проєкт Кодексу про захист державності, незалежності та статус захисників держави

КОМІТЕТ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

з питань цифрової трансформації

вул. М. Грушевського, 5, м. Київ, 01008, www.rada.gov.ua

В И С Н О В О К

до проекту Кодексу про захист державності, незалежності та статус

захисників держави

(реєстр. № 14265 від 28.11.2025)

до проекту Кодексу про захист державності, незалежності та статус

захисників держави

(реєстр. № 14265-1 від 17.12.2025)

Комітет Верховної Ради України з питань цифрової трансформації на

своєму засіданні 10 лютого 2026 року (Протокол № 164) розглянув проект

Кодексу про захист державності, незалежності та статус захисників держави

(реєстр. № 14265 від 28.11.2025), поданий Кабінетом Міністрів України, а також

альтернативний проект Кодексу про захист державності, незалежності та статус

захисників держави (реєстр. № 14265-1 від 17.12.2025), поданий народним

депутатом України Третьяковою Г.М. та іншими народними депутатами

України.

Метою розроблення проекту Кодексу реєстр № 14265 є кодифікація

законодавчих актів щодо ветеранської політики в єдиний нормативно-правовий

акт.

Проектом акта пропонується шість книг, якими передбачається

визначити:

загальні та основні положення про основи, принципи, завдання

ветеранської політики, категорії ветеранів та гарантії, а також положення про

Єдиний державний реєстр ветеранів, підтвердження та верифікація статусів

ветеранів, фінансування та захист прав ветеранів, відповідальність та захист

прав ветеранів;

правовий статус ветеранів війн ХХ століття та членів сімей загиблих

(померлих) ветеранів війн ХХ століття, державну підтримку зазначених

категорій осіб;

правовий статус ветеранів/ветеранок, ветеранів/ветеранок іноземців та

членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, членів сімей

загиблих (померлих) ветеранів/ветеранок іноземців, їх державну підтримку;

правовий статус постраждалих учасників Революції гідності та членів

сімей загиблих (померлих) Героїв Небесної Сотні, їх державну підтримку;

правовий статус правовий статус осіб — працівників підприємств,

установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у

забезпеченні проведення заходів, спрямованих на відсіч збройної агресії

російської федерації чи іншої держави проти України та членів сімей загиблих

(померлих) таких осіб;

сформувати цілісну систему правового регулювання у сфері

ветеранської політики.

Метою альтернативного проекту Кодексу реєстр. № 14265-1 є цілісне

оновлення та кодифікація законодавчих актів у сфері ветеранської політики в

єдиний нормативно-правовий акт, який забезпечить цілісний, системний та

людиноцентричний підхід до формування і реалізації державної політики щодо

ветеранів війни, членів сімей загиблих, полонених чи зниклих безвісти

ветеранів/ветеранок.

Кодекс спрямований на формування єдиної державної політики, що

охоплює всі етапи життєвого шляху ветерана — від участі у захисті держави до

повернення до цивільного життя, соціальної адаптації, професійної реалізації та

повної інтеграції в громаду. Ця єдина політика спрямовується на максимальне

відновлення та покращення добробуту та благополуччя ветерана чи ветеранки

після повернення з військової служби, підтримку родин загиблих

ветеранів/ветеранок, виявлення державної та суспільної поваги до внеску

ветерана і ветеранки у захист незалежності та суверенітету України.

В межах предметів відання Комітету щодо запропонованих

законодавчих змін зазначаємо наступне.

Міністерство цифрової трансформації України (далі - Мінцифри) у

своєму висновку до законопроекту реєстр. № 14265 зазначило, що відповідно

до абзацу другого п. 1 Положення про Міністерство цифрової трансформації

України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.09.2019

№ 856, Мінцифри є головним органом у системі центральних органів

виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики,

зокрема, у сфері надання електронних та адміністративних послуг.

Так, частиною другою статті 6 проекту Кодексу пропонується

встановити, що «Ветерани війн ХХ століття, члени сімей загиблих (померлих)

ветеранів війн ХХ століття, ветерани/ветеранки, члени сімей загиблих

(померлих) Захисників і Захисниць України, ветерани/ветеранки іноземці,

члени сімей загиблих (померлих) ветеранів/ветеранок іноземців, постраждалі

учасники Революції Гідності, члени сімей загиблих (померлих) Героїв Небесної

Сотні, залучені особи та члени сімей загиблих (померлих) залучених осіб

звільняються від сплати адміністративного збору за отримання

адміністративних послуг, пов’язаних із підтвердженням статусу, наданого

згідно із цим Кодексом, та реалізацією прав, встановлених для них цим

Кодексом, іншими законами та підзаконними нормативно-правовими актами».

Мінцифри звертає увагу, що основним законодавчим нормативно-

правовим актом, який визначає правові засади реалізації прав, свобод і законних

інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері надання адміністративних послуг,

а також встановлює загальне правове регулювання правовідносин у сфері плати

за надання адміністративних послуг (адміністративного збору) є Закон України

«Про адміністративні послуги» (далі – Закон № 5203).

Пункт 1 частини першої статті 4 Закону № 5203 закріплює принцип

верховенства права, у тому числі законності та юридичної визначеності, як один

із ключових принципів державної політики у сфері надання адміністративних

послуг, а стаття 11 Закону № 5203 присвячена загальним питанням інституту

плати за надання адміністративних послуг (адміністративного збору).

З урахуванням вищезазначеного Мінцифри висловлює такі зауваження

до запропонованої редакції частини другої статті 6 проекту Кодексу:

1) як вбачається із зазначеної норми, безумовне право на безоплатне

отримання адміністративних послуг матимуть, у тому числі, залучені особи та

члени сімей загиблих (померлих) залучених осіб, поряд з тим ні проект Кодексу

ні чинне законодавство у сфері ветеранської політики (зокрема Закон України

«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») не дають чіткого

визначення та/або переліку осіб, які належать до відповідної категорії «залучені

особи», що потенційно може ускладнити належне правозастосування

відповідних законодавчих положень або взагалі його унеможливити;

2) також зауваження викликає нормативне формулювання

«…адміністративних послуг, пов’язаних із підтвердженням статусу,

наданого згідно із цим Кодексом, та реалізацією прав, встановлених для них

цим Кодексом…», вжите у проекті зазначеної норми.

Так, невизначеним, неврегульованим на нормативному рівні та, як

наслідок, незрозумілим є питання, які саме адміністративні послуги

належать/належатимуть до категорії «пов’язаних із підтвердженням статусу та

реалізацією прав ветеранів війн ХХ століття, члени сімей загиблих (померлих)

ветеранів війн ХХ століття, ветерани/ветеранки, члени сімей загиблих

(померлих) Захисників і Захисниць України, ветерани/ветеранки іноземці,

члени сімей загиблих (померлих) ветеранів/ветеранок іноземців, постраждалі

учасники Революції Гідності, члени сімей загиблих (померлих) Героїв Небесної

Сотні, залучені особи та члени сімей загиблих (померлих) залучених осіб».

Щодо цього Мінцифри додатково зазначає, що відповідно до пункту 4

частини першої статті 5 Закону № 5203 платність або безоплатність надання

адміністративної послуги встановлюється виключно законами, які регулюють

суспільні відносини щодо надання адміністративних послуг, а згідно із

частиною третьою статті 11 розмір плати за надання адміністративної послуги

(адміністративного збору) і порядок її справляння визначаються законом з

урахуванням її соціального та економічного значення.

З цих міркувань звертаємо увагу, що питання платності/безоплатності

кожної окремо взятої адміністративної послуги (у тому числі й послуг у сфері

ветеранської політики) визначається у низці спеціальних нормативно-правових

актів різної юридичної сили.

Таким чином Мінцифри висловлює зауваження щодо доцільності

передбачення у проекті Кодексу положення відповідно до якого, наприклад,

Кабінет Міністрів України визначає вичерпний перелік адміністративних

послуг, пов’язаних із підтвердженням статусу та реалізацією прав ветеранів

війн ХХ століття, ветерани/ветеранки, члени сімей загиблих (померлих)

Захисників і Захисниць України, ветерани/ветеранки іноземці, члени сімей

загиблих (померлих) ветеранів/ветеранок іноземців, постраждалі учасники

Революції Гідності, члени сімей загиблих (померлих) Героїв Небесної Сотні,

залучені особи та члени сімей загиблих (померлих) залучених осіб, що своєю

чергою потребуватиме системного і наскрізного перегляду законодавства, яке

визначає відповідні адміністративні послуги.

Щодо альтернативного проекту реєстр. № 14265-1 Мінцифри зазначило

наступне.

Частину другу статті 2 проекту Кодексу України про захист державності,

незалежності та статус захисників держави (далі – проект Кодексу)

пропонується викласти в такій редакції:

«2. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та

реалізує державну ветеранську політику, щорічно публікує у відкритому

доступі звіт про використання коштів на фінансування державної ветеранської

політики.».

При цьому, звертаємо увагу, що відповідно до пункту 1 частини першої

статті 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон)

доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного

оприлюднення інформації, зокрема на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет

та на єдиному державному веб-порталі відкритих даних.

Згідно з частиною першою статті 101 Закону публічна інформація у

формі відкритих даних – це публічна інформація у форматі, що дозволяє її

автоматизоване оброблення електронними засобами, вільний та безоплатний

доступ до неї, а також її подальше використання.

Розпорядники інформації зобов’язані надавати публічну інформацію у

формі відкритих даних на запит, оприлюднювати і регулярно оновлювати її на

єдиному державному веб-порталі відкритих даних та на своїх веб-сайтах.

Окрім цього, відповідно до абзацу 4 пункту 1 Положення про набори

даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних затвердженого

постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 р. № 835, принцип

оперативності передбачає забезпечення своєчасного оновлення публічної

інформації у формі відкритих даних на Єдиному державному веб-порталі

відкритих даних, а також її оприлюднення у первинній (неагрегованій) формі.

На підставі вищенаведеного пропонуємо частину другу статті 2 проекту

Кодексу викласти наступним чином:

«2. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та

реалізує державну ветеранську політику, щорічно публікує у відкритому

доступі звіт про використання коштів на фінансування державної ветеранської

політики, а також відомості про використання коштів на фінансування

державної ветеранської політики у формі відкритих даних у первинній

(неагрегованій) формі на Єдиному державному веб-порталі відкритих даних.».

Також відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство цифрової

трансформації України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 18.09.2019 № 856, Мінцифри є головним органом у системі центральних

органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної

політики, зокрема, у сфері надання адміністративних послуг.

Так, частиною одинадцятою статті 26 проекту Кодексу пропонується

встановити, що ветерани війн до проголошення незалежності України

звільняються від сплати адміністративного збору за отримання

адміністративних послуг, пов’язаних із підтвердженням статусу, наданого

згідно із цим Кодексом, іншими законами та підзаконними нормативно-

правовими актами до набрання чинності цим Кодексом, та реалізацією прав,

встановлених для них цим Кодексом, іншими законами та підзаконними

нормативно-правовими актами, а статтею 44 проекту Кодексу пропонується

встановити, що ветерани/ветеранки, члени сімей загиблих (померлих) ветеранів

і ветеранок звільняються від сплати адміністративного збору за отримання

адміністративних послуг, пов’язаних із підтвердженням статусу, наданого

згідно із цим Кодексом, та реалізацією прав, встановлених для них цим

Кодексом, іншими законами та підзаконними нормативно-правовими актами.

Звертаємо увагу, що основним законодавчим нормативно-правовим

актом, який визначає правові засади реалізації прав, свобод і законних інтересів

фізичних та юридичних осіб у сфері надання адміністративних послуг, а також

встановлює загальне правове регулювання правовідносин у сфері плати за

надання адміністративних послуг (адміністративного збору) є Закон України

«Про адміністративні послуги» (далі – Закон № 5203).

Пункт 1 частини першої статті 4 Закону № 5203 закріплює принцип

верховенства права, у тому числі законності та юридичної визначеності, як один

із ключових принципів державної політики у сфері надання адміністративних

послуг, а стаття 11 цього Закону присвячена загальним питанням інституту

плати за надання адміністративних послуг (адміністративного збору).

Варто звернути увагу на те, що формулювання «адміністративні

послуги, пов’язані із підтвердженням статусу, наданого згідно із цим Кодексом,

та реалізацією прав, встановлених для них цим Кодексом, іншими законами та

підзаконними нормативно-правовими актами», вжиті в проекті Кодексу

вищезгаданих норм, потребують подальшого нормативного розвитку.

Так, невизначеним, неврегульованим на нормативному рівні є питання,

які саме адміністративні послуги належать/належатимуть до відповідної

категорії.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Закону № 5203 платність

або безоплатність надання адміністративної послуги встановлюється виключно

законами, які регулюють суспільні відносини щодо надання адміністративних

послуг, а згідно із частиною третьою статті 11 розмір плати за надання

адміністративної послуги (адміністративного збору) і порядок її справляння

визначаються законом з урахуванням її соціального та економічного значення.

Звертаємо увагу, що питання платності/безоплатності кожної окремо

взятої адміністративної послуги (у тому числі й послуг у сфері ветеранської

політики) визначається у низці спеціальних нормативно-правових актів різної

юридичної сили.

Враховуючи наведене, висловлюємо зауваження щодо доцільності

передбачення у проекті Кодексу положення відповідно до якого, наприклад,

Кабінет Міністрів України визначатиме вичерпний і чіткий перелік

адміністративних послуг, від сплати адміністративного збору за надання яких

звільнятимуться ветерани війн до проголошення незалежності України та

ветерани/ветеранки, члени сімей загиблих (померлих) ветеранів і ветеранок,

що, в свою чергу, потребуватиме системного та наскрізного перегляду

законодавства, яке визначає відповідні адміністративні послуги.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах

електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг

поштового зв`язку, за результати опрацювання проектів реєстр. № 14265,

реєстр. № 14265-1 зазначила наступне.

Щодо проекту реєстр. № 14265.

1. Абзацом другим частини одинадцятої статті 7 проекту акта

пропонується передбачити, що держатель Єдиного реєстру здійснює відповідно

до законодавства всі необхідні заходи для забезпечення технічного захисту

персональних даних та інших даних Єдиного реєстру у процесі їх зберігання,

обробки та передачі електронними комунікаційними мережами.

Проте, таке формулювання не узгоджується з вимогами Закону України

«Про електронні комунікації» (далі – Закон), який оперує поняттями електронна

комунікаційна мережа – комплекс технічних засобів електронних комунікацій

та споруд, призначених для надання електронних комунікаційних послуг;

електронна комунікація – передавання та/або приймання інформації незалежно

від її типу або виду у вигляді електромагнітних сигналів за допомогою

технічних засобів електронних комунікацій.

Отже застосована у проекті акта конструкція «передача електронними

комунікаційними мережами» з точки зору Закону є некоректною, оскільки

мережа сама по собі не передає, а забезпечує можливість передавання

інформації, а передавання інформації здійснюється або через послугу, або за

допомогою технічних засобів мережі.

Таким чином пропонуємо в абзаці другому частини одинадцятої статті 7

проекту акта слова «передачі електронними комунікаційними мережами»

замінити словами «передачі за допомогою технічних засобів електронних

комунікацій».

2. Частиною третьою статті 25 проекту акта передбачається, що

державна цільова підтримка для здобуття професійної, фахової передвищої та

вищої освіти надається у вигляді, зокрема безоплатного доступу до мережі

Інтернет.

Водночас запропонована редакція не містить жодних уточнень щодо

типу електронних комунікаційних мереж, за допомогою яких має бути

забезпечене надання відповідної послуги: мережах фіксованого (проводового)

доступу, мобільного зв’язку, безпроводових мереж (Wi-Fi), супутникового

зв’язку тощо.

Відсутність таких уточнень створює ризики неоднакового застосування

норми, а також унеможливлює її реалізацію з урахуванням вимог чинного

законодавства у сфері електронних комунікацій, зокрема Закону.

Так, відповідно до статті 2 Закону електронні комунікаційні мережі та

послуги поділяються на різні категорії залежно від технології доступу,

архітектури та технічних характеристик. При цьому статтею 3 Закону

визначено, що застосування законодавства у сферах електронних комунікацій

та радіочастотного спектра здійснюється з додержанням принципів, зокрема

технологічної нейтральності, прозорості та рівності умов для всіх

постачальників.

Надання державної цільової підтримки у вигляді безоплатного доступу

до Інтернету без визначення типу мережі може створити нерівні умови для

різних категорій постачальників, що може бути розцінено як прихильність до

певних технологій або операторів. Уточнення необхідне також для того, щоб

уникнути потенційних спорів щодо процедури визначення постачальників та

обсягів фінансування, оскільки різні технології доступу до мережі Інтернет

можуть мати різну собівартість.

Також слід відмітити, що статтею 111 Закону встановлюються вимоги

до якісних показників надання послуг. Надання державної допомоги у вигляді

доступу до Інтернету повинно забезпечувати мінімально необхідні швидкісні

та технічні параметри, що неможливо визначити без зазначення технології

доступу.

Крім того, різні навчальні заклади можуть мати доступ до різних типів

мереж у містах — переважно проводовий оптичний доступ, у селищах —

комбінований доступ (оптика, радіодоступ), у віддалених або прифронтових

територіях — мобільний або супутниковий доступ. Тому без визначення

технології можуть виникнути ситуації, коли норма буде реалізована лише

частково, або постачальник визначатиметься випадковим чином, без

врахування характеристик мережі, а отже певні категорії студентів фактично не

матимуть можливості отримати послугу доступу до мережі Інтернет.

Таким чином, положення стосовно надання безоплатного доступу до

Інтернету потребують уточнення щодо визначення технології, оскільки різні

мережі мають різний рівень якості та швидкості доступу; різні умови надання

послуг постачальниками; різний рівень покриття території; передбачають різну

вартість для держави, що важливо для оцінки бюджетних витрат.

З огляду на викладене, пропонується уточнити положення частини

третьої статті 25 проекту акта шляхом:

визначення типу електронних комунікаційних мереж, за допомогою

яких може забезпечуватися безоплатний доступ до Інтернету, або;

закріплення принципу технологічної нейтральності, передбачивши, що

послуга може надаватися з використанням будь-якої електронної

комунікаційної мережі, яка забезпечує гарантовані параметри якості відповідно

до Закону України «Про електронні комунікації».

Зазначене забезпечить однаковий підхід до всіх суб’єктів ринку,

прозорість механізму визначення постачальника, відповідність вимогам

національного законодавства та принципам державного регулювання, реальне

забезпечення доступом до Інтернету, незалежно від місця навчання чи

проживання.

3. Щодо переважного права на залишення на роботі

Проектом акта передбачено майже для всіх категорій осіб, на яких

поширюватиметься його дія, переважне право на залишення на роботі при

скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації

виробництва і праці.

На відміну від чинного законодавства, у запропонованій редакції

проекту акта відсутнє положення про необхідність урахування продуктивності

праці та рівня кваліфікації працівника під час прийняття рішення.

Таке формулювання може створити ризики для роботодавців та

трудових колективів, зокрема:

зниження ефективності роботи організації у випадку, коли на посаді

залишається працівник, який не має достатнього рівня компетентності чи

професійних навичок;

порушення принципу справедливого й рівного ставлення до інших

працівників, які можуть мати вищий рівень кваліфікації, але не належать до

пільгової категорії;

виникнення потенційних спорів у сфері трудових відносин щодо

можливих ознак дискримінації.

Міжнародні стандарти, зокрема документи Міжнародної Організації

Праці, визнають необхідність соціального захисту ветеранів, але при цьому

підкреслюють важливість збалансування соціальних гарантій із вимогами

професійної діяльності та забезпеченням ефективності роботи організації.

З огляду на зазначене, вважаємо, що норма потребує подальшого

доопрацювання з метою встановлення чітких та збалансованих критеріїв

застосування переважного права.

4. Щодо відстрочки повернення на місце роботи після звільнення з

військової служби

Проектом акта ветеранам/ветеранкам гарантується відстрочка від

повернення на місце роботи за бажанням до одного місяця після звільнення з

військової служби (служби).

У чинному законодавстві України немає норми, яка прямо гарантує

ветеранам чи військовослужбовцям відстрочку від повернення на місце роботи

до одного місяця після звільнення зі служби. Законодавство передбачає

збереження робочого місця та посади за мобілізованими працівниками, але

обов’язок приступити до роботи виникає відразу після звільнення з військової

служби, якщо інше не узгоджено з роботодавцем (наприклад, через відпустку

без збереження заробітної плати).

Пропонована у проекті акта норма про відстрочку повернення на місце

роботи є недостатньо врегульованою. Зокрема, не визначено чи підлягає цей

період оплаті роботодавцем (якщо так, то в якому розмірі), також залишається

неунормованим порядок оформлення такої відсутності працівника. Зазначене

може призвести до правової невизначеності для роботодавців і працівників;

виникнення ситуації неправомірного затягування строку повернення до роботи;

можливих конфліктів щодо оплати або неоплати часу відсутності; ускладнення

кадрового планування та організації роботи структурних підрозділів.

З огляду на викладене, пропонуємо врахувати зазначені зауваження та

пропозиції під час доопрацювання проекту акта з метою забезпечення правової

визначеності та дотримання балансу інтересів як захисників держави, так і

роботодавців.

Щодо проекту реєстр. № 14265-1.

1. Абзацом другим частини одинадцятої статті 5 проекту акта

пропонується передбачити, що держатель Єдиного реєстру здійснює відповідно

до законодавства всі необхідні заходи для забезпечення технічного захисту

персональних даних та інших даних Єдиного реєстру у процесі їх зберігання,

обробки та передачі електронними комунікаційними мережами.

Проте, таке формулювання не узгоджується з вимогами Закону України

«Про електронні комунікації» (далі – Закон), який оперує поняттями електронна

комунікаційна мережа – комплекс технічних засобів електронних комунікацій

та споруд, призначених для надання електронних комунікаційних послуг;

електронна комунікація – передавання та/або приймання інформації незалежно

від її типу або виду у вигляді електромагнітних сигналів за допомогою

технічних засобів електронних комунікацій.

Отже застосована у проекті акта конструкція «передача електронними

комунікаційними мережами» з точки зору Закону є некоректною, оскільки

мережа сама по собі не передає, а забезпечує можливість передавання

інформації, а передавання інформації здійснюється або через послугу, або за

допомогою технічних засобів мережі.

Таким чином пропонуємо в абзаці другому частини одинадцятої статті 5

проекту акта слова «передачі електронними комунікаційними мережами»

замінити словами «передачі за допомогою технічних засобів електронних

комунікацій».

2. Щодо підтримки при працевлаштуванні

2.1. Пунктом 2 частини п’ятої статті 26 та пунктом 2 частини першої

статті 38 проекту Кодексу передбачено пріоритетне право у призначенні на

посаду, зокрема, державної служби кандидатам з числа ветеранів війн до

проголошення незалежності України та з числа ветеранів/ветеранок відповідно

до законодавства про державну службу.

Водночас чинне законодавство про державну службу не містить норм,

які б встановлювали пріоритетне право окремих категорій кандидатів на

призначення на посади державної служби за ознакою статусу ветерана. Система

добору та призначення на посади державної служби базується на принципах

професіоналізму, рівного доступу, доброчесності та конкурсного відбору, а

переваги за соціальним статусом не передбачені як самостійна підстава для

призначення.

Таким чином, формулювання, запропоноване у проекті Кодексу, не має

чіткого нормативного підґрунтя для практичної реалізації, оскільки відсутній

механізм його застосування у межах процедур, установлених законодавством

про державну службу.

Крім того, у Прикінцевих та перехідних положеннях проекту Кодексу не

передбачено внесення змін до Закону України «Про державну службу», які б

забезпечували узгодження запропонованої норми з чинною системою

конкурсного добору, призначення та просування по службі.

За відсутності таких змін існує ризик правової невизначеності щодо

можливості реалізації пріоритетного права; неоднакового застосування норми

різними суб’єктами призначення; виникнення спорів щодо законності рішень

про призначення на посади державної служби.

З огляду на викладене, вважаємо за доцільне доопрацювати зазначену

норму, зокрема шляхом її приведення у відповідність до чинного законодавства

про державну службу або передбачення у Прикінцевих та перехідних

положеннях проекту Кодексу відповідних змін до Закону України «Про

державну службу», які б визначали порядок і межі застосування такого

пріоритету.

2.2. Пункти 3 та 4 частини п’ятої статті 26 та пункт 3 частини першої

статті 38 проекту Кодексу передбачають додаткові гарантії щодо використання

чергової щорічної оплачуваної відпустки у зручний час, а також одержання

додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних

днів на рік, гарантування виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності в

розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу).

Водночас вказані норми не містять чіткого визначення переліку

суб’єктів, на яких поширюються вказані гарантії.

Вказане зумовлює правову невизначеність щодо можливості реалізації

вказаних прав; неоднакового застосування норми різними суб’єктами;

виникнення спорів щодо законності рішень.

З огляду на викладене, вважаємо за доцільне доопрацювати зазначені

норми, враховуючи необхідність їх узгодження з іншими нормами права, які

регулюють відповідні питання.

3. Щодо переважного права на залишення на роботі

Пунктом 3 частини другої статті 27 проекту Кодексу передбачено

переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату

працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці.

На відміну від чинного законодавства, у запропонованій редакції

відсутнє положення про необхідність урахування продуктивності праці та рівня

кваліфікації працівника під час прийняття рішення. Крім того, норма не містить

чіткого визначення суб’єктів відповідного права. Не визначені суб’єкти права

також і у пунктах 1 та 2 частини другої статті 27 проекту.

Таке формулювання може створити ризики для роботодавців та

трудових колективів, зокрема:

- правової невизначеності, неоднакового застосування норми різними

суб’єктами; виникнення спорів щодо законності рішень;

- зниження ефективності роботи організації у випадку, коли на посаді

залишається працівник, який не має достатнього рівня компетентності чи

професійних навичок;

- порушення принципу справедливого й рівного ставлення до інших

працівників, які можуть мати вищий рівень кваліфікації, але не належать до

пільгової категорії;

- виникнення потенційних спорів у сфері трудових відносин щодо

можливих ознак дискримінації.

Міжнародні стандарти, зокрема документи МОП, визнають необхідність

соціального захисту ветеранів, але при цьому підкреслюють важливість

збалансування соціальних гарантій із вимогами професійної діяльності та

забезпеченням ефективності роботи організації.

З огляду на зазначене, вважаємо, що норма потребує подальшого

доопрацювання з метою встановлення чітких та збалансованих критеріїв

застосування переважного права та/або приведення її у відповідність до чинної

норми Кодексу законів про працю України.

4. Щодо оплачуваної відпустки ветеранів/ветеранок у період

відновлення

Статтею 55 проекту Кодексу передбачено право ветеранів/ветеранок у

період відновлення, за власним бажанням, на оплачувану відпустку тривалістю

до двох місяців з дня звільнення з військової служби, а для ветеранів/ветеранок

з інвалідністю — на період проходження реабілітації, із збереженням місця

роботи (посади) відповідно до статті 119 Кодексу законів про працю України.

Водночас, чинне законодавство про відпустки не передбачає окремого

виду оплачуваної відпустки у період відновлення після звільнення з військової

служби, а у Прикінцевих та перехідних положеннях проекту Кодексу відсутні

пропозиції щодо внесення відповідних змін до Закону України «Про

відпустки», що створює правову невизначеність у частині виду, порядку

надання та обліку такої відпустки.

Хоча Прикінцевими та перехідними положеннями проекту Кодексу

передбачено внесення змін до статті 119 Кодексу законів про працю України,

неузгодженим залишається співвідношення цієї гарантії з іншими видами

відсутності працівника, а також порядок її застосування в системі трудових

гарантій.

З огляду на викладене, норма потребує системного доопрацювання з

метою узгодження із законодавством про відпустки та забезпечення правової

визначеності механізмів її реалізації.

Пропонуємо врахувати зазначені зауваження та пропозиції під час

доопрацювання проекту акта з метою забезпечення правової визначеності та

дотримання балансу інтересів як захисників держави, так і роботодавців.

Народні депутати України – члени Комітету при обговоренні

законопроектів зазначили що прийняття Кодексу створить сталу,

передбачувану нормативну базу, що забезпечить довгострокову стабільність

державної політики у сфері підтримки ветеранів та членів їх сімей, сприятиме

їх соціальній реінтеграції, підвищенню ефективності та узгодженості

ветеранської політики. Разом з тим вищезазначені зауваження та пропозиції

потребують відповідного опрацювання та врахування.

Враховуючи зазначене, за результатами обговорення Комітет ухвалив:

1. Рекомендувати Комітету Верховної Ради України з питань соціальної

політики та захисту прав ветеранів врахувати висловлені пропозиції та

зауваження під час підготовки та розгляду проекту Кодексу про захист

державності, незалежності та статус захисників держави (реєстр. № 14265 від

28.11.2025), поданого Кабінетом Міністрів України, проекту Кодексу про

захист державності, незалежності та статус захисників держави (реєстр. №

14265-1 від 17.12.2025), поданого народним депутатом України Третьяковою

Г.М. та іншими народними депутатами України.

2. Направити Висновок про розгляд законопроектів до Комітету

Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів.

Голова Комітету М. КРЯЧКО