Проєкт Закону про гарантії свободи мирних зібрань

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до проекту Закону про гарантії свободи мирних зібрань

1. Обґрунтування необхідності прийняття законопроекту

Проект Закону про гарантії свободи мирних зібрань розроблено у

зв’язку з:

1) вимогами Конституції України про те, що права, свободи людини і

громадянина, гарантії цих прав визначаються виключно законом (п. 1 ч. 1 ст.

92); обмеження права на свободу мирних зібрань може здійснювати лише

відповідно до закону (ч. 2 ст. 39); визначення конкретних строків завчасного

сповіщення є предметом законодавчого регулювання (ч. 1 ст. 39 Конституції

України, п. 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України

у справі щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання від 19 квітня

2001 р.).

2) Рішенням Європейського суду з прав людини у справі “Шмушкович

проти України” від 14 листопада 2013 та у справі “Вєренцов проти України”

від 11 квітня 2013 р., який установив порушення статей 11 і 7, що

випливають із прогалин у законодавстві, що стосується свободи зібрань.

Європейський суд з прав людини підкреслив необхідність термінових

конкретних реформ у законодавстві України та адміністративній практиці з

метою приведення цього законодавства та практики у відповідність з

вимогами статей 7 та 11 Конвенції (п. 95 Рішення);

3) рекомендацією 97.123 в рамках Універсального періодичного огляду

ООН «реалізувати законодавство щодо права на свободу зібрань відповідно

до стандартів статті 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні

права», яку Україна беззастережно прийняла.

Численні порушення свободи мирних зібрань під час Євромайдану і

Революції Гідності, доводять встановлення гарантій реалізації даного права

на рівні закону.

2. Мета і шляхи її досягнення

Метою законопроекту є створення умов для вільної реалізації свободи

мирних зібрань в Україні у відповідності до вимог статті 39 Конституції

України, статті 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права,

статті 15 Конвенції про права дитини, статті 11 Конвенції про захист прав

людини і основоположних свобод, Керівних принципів щодо свободи

мирних зібрань БДІПЛ ОБСЄ і Венеціанської комісії Ради Європи.

Законопроект спрямований на:

2врегулювання питання про сповіщення органів державної влади і

органів місцевого самоврядування про проведення мирного зібрання, щоб

вони могли належним чином виконати свої позитивні зобов’язання щодо

забезпечення реалізації права на свободу мирних зібрань;

визначення чітких позитивних зобов’язань органів державної влади і

органів місцевого самоврядування щодо забезпечення реалізації права на

свободу мирних зібрань;

встановлення чітких і виключних підстав та способів для обмеження

свободи мирних зібрань в інтересах, що охороняються частиною першою

статті 11 Конституції України;

гарантування права на одночасні мирні зібрання, у тому числі

контрзібрання, на спонтанні мирні зібрання, як того вимагають міжнародні

зобов’язання України;

створення судових гарантій для захисту свободи мирних зібрань;

приведення положень окремих законів у відповідність до Конституції

України і цього Закону.

Законопроект у разі його прийняття дозволить подолати практику

судових заборон мирних зібрань без юридично визначених підстав, а також

практику притягнення до адміністративної відповідальності організаторів та

учасників мирних за своїм характером зібрань, які не вчиняли

правопорушень; переорієнтувати органи державної влади і органи місцевого

самоврядування на повагу до свободи мирних зібрань та сприяння у її

реалізації.

3. Загальна характеристика і основні положення законопроекту

Проект Закону про гарантії свободи мирних зібрань складається з

20 статей, об’єднаних у три розділи, а також розділу “Прикінцеві та перехідні

положення”.

До розділу І “Загальні положення” входять статті, що визначають:

основні терміни, які вижито у законі, сферу його дії, а також акти

законодавства про свободу мирних зібрань.

До розділу ІІ “Організація і проведення мирного зібрання” належать

статті, що визначають: хто може бути організатором мирного зібрання; права

та обов’язки організаторів та учасників мирного зібрання; порядок

сповіщення органів державної влади і органів місцевого самоврядування про

проведенням мирного зібрання; позитивні зобов’язання органів державної

влади і органів місцевого самоврядування щодо забезпечення проведення

мирного зібрання, у тому числі спонтанного.

Розділ ІІІ “Реалізація права на свободу мирних зібрань” складають

статті щодо запобігання необґрунтованим обмеженням свободи мирних

3зібрань, а також стосовно захисту права на свободу мирних зібрань від

порушень.

Розділ ІV “Прикінцеві та перехідні положення” встановлює дату

набрання чинності і містить зміни до:

Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення

процедури судового розгляду у справах про обмеження свободи мирних

зібрань, а також усунення перешкод та заборону втручання у здійснення

свободи мирних зібрань. Це обумовлено необхідністю забезпечити

своєчасний розгляд позовних заяв та апеляційних скарг, пов’язаних з

обмеженням свободи мирних зібрань з дотриманням процесуальних прав

осіб, які беруть участь у справі та інших заінтересованих осіб, а також

імплементувати вимоги Європейської конвенції з прав людини і

Європейського суду з прав людини щодо обов’язку доказування у таких

справах, а також критеріїв, якими повинен керуватися суд, вирішуючи

справу;

Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо вилучення

порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних

походів і демонстрацій як підстав для адміністративної відповідальності. Це

обумовлено тим, що з прийняттям Закону України про гарантії свободи

мирних зібрань» законодавство України не встановлюватиме порядку

організації чи проведення мирних зібрань, тож не може бути

відповідальності за його порушення. На організатора мирного зібрання

покладено обов’язок лише завчасно повідомити про нього. Однак

невиконання цього обов’язку саме по собі не повинно тягнути санкцій для

особи. У справах “Сергій Кузнєцов проти Росії”, “Галстян проти Вірменії”

Європейський суд з прав людини вказав, що “свобода мирних зібрань є

настільки важливою, що особа не може бути піддана навіть найменш

обтяжливій з усіх існуючих санкцій за участь у демонстрації, яка не була

заборонена, доти, доки ця особа сама не скоїла якогось правопорушення в

межах її проведення” Відповідальність за такі дії як хуліганство, блокування

транспортних комунікацій, невиконання судового рішення тощо має

індивідуальних характер і вже встановлена у відповідних статтях Кодексу

України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу

України;

Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” щодо

заміни дозвільного характеру проведення публічних богослужінь, релігійних

обрядів, церемоній та процесій за межами культових споруд чи інших

приміщень та прилеглих територій на повідомний характер, і поширення

положень законодавства про свободу мирних зібрань на такі заходи. Це

обумовлено тим, що всупереч статті 39 Конституції України, яка встановлює

повідомний характер проведення мирних зібрань, цей Закон досі передбачає

необхідність отримання дозволу місцевої влади на проведення публічних

богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій за межами культових

4споруд. Відповідно до статті 11 Європейської конвенції з прав людини і

практики Європейського суду з прав людини на ці відносини мають

поширюватися гарантії права на свободу мирних зібрань.

Закону України “Про судовий збір” щодо звільнення від сплати

судового збору у справах про обмеження свободи мирних зібрань, про

усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних

зібрань. Це обумовлено надзвичайно короткими строками звернення до суду

із позовом чи скаргою. У багатьох випадках це унеможливлює сплату

судового збору. Тому, за аналогією з деякими виборчими спорами, є

необхідність вилучити обов’язок позивача чи апелянта сплачувати судовий

збір у таких справах, щоб забезпечити їм можливість своєчасно звернутися

до суду.

Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” щодо

уточнення повноважень відповідних органів стосовно забезпечення свободи

мирних зібрань;

Закону України “Про столицю України – місто-герой Київ” щодо

виключення можливості регулювання локальним підзаконним актом порядку

реалізації права на свободу мирних зібрань;

Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів

(конфліктів)” щодо вилучення положень, які є предметом регулювання

законодавства про свободу мирних зібрань, а не законодавства про працю;

Зміни до законів України “Про місцеве самоврядування в Україні”,

“Про столицю України – місто-герой Київ”, “Про порядок вирішення

колективних трудових спорів (конфліктів)” мають техніко-юридичний

характер і спрямовані на узгодження їх положень із законодавством про

свободу мирних зібрань.

4. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація положень Законопроекту не потребуватиме додаткових

фінансових витрат з Державного бюджету України, а навпаки дозволить

зменшити видатки на судовий розгляд справ.

5. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового

регулювання

У даній сфері правового регулювання основними є такі нормативно-

правові акти:

Конституція України (ст. 39);

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (ст. 21);

Конвенція про права дитини (ст. 15);

Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (ст. 11);

Кодекс адміністративного судочинства України;

5Кодекс України про адміністративні правопорушення;

Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”;

Закон України “Про столицю України – місто-герой Київ”;

Закон України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів

(конфліктів)”;

Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації”;

Закон України ”Про судовий збір”.

6. Прогноз соціально-економічних, правових та інших наслідків

прийняття законопроекту

Прийняття законопроекту дозволить у повній мірі забезпечити належні

правові умови для реалізації встановленого статтею 39 Конституції України

та гарантованого міжнародними договорами України права на свободу

мирних зібрань. Це дасть можливість частково зняти соціальну напругу, яка

посилюється протистоянням місцевих органів влади законним спробам

громадян реалізувати право на свободу мирних зібрань.

Народні депутати України Гончаренко О.О.

Синютка О.М.

Чийгоз А.З.