Проєкт Закону про мови в Україні

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до проекту Закону України «Про мови в Україні»

Обґрунтування необхідності прийняття законопроекту

5 вересня 2017 року Верховна Рада України ухвалила у другому читанні і в цілому Закон України «Про освіту». Який 28 вересня 2017 року набув чинності.

Занепокоєння щодо мовної статті в зазначеному законі висловили Угорщина, Молдова, Польща, а також Болгарія і Греція.

Відповідно до статті 11 Конституції України – Держава сприяє розвиткові мовної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Неприпустимість привілеїв чи обмежень, в тому числі і за мовними ознаками, закріплена в частині другій статті 24 Конституції України.

Частина п'ята статті 53 Конституції України містить положення, згідно з яким громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

На зазначеній вище конституційно-правовій основі вирішується проблема щодо застосування мов національних меншин України.

Гарантування національним меншинам України права на вільний розвиток, використання і захист їх мов відповідає змістові міжнародних договорів України.

Зокрема, Рамкова конвенція Ради Європи про захист національних меншин від 1 лютого 1995 року, ратифікована Україною 9 грудня 1997 року, зобов'язує держави створити у себе необхідні умови для того, щоб особи, які належать до національних меншин, мали можливість розвивати свою мову (пункт 1 статті 5 Конвенції).

Враховуючи також те, що норми частини першої статті 7 Закону України «Про освіту» звужують обсяг існуючих прав на навчання рідною мовою – мовою національних меншин в комунальних закладах освіти для здобуття загальної середньої освіти – зазначенні норми суперечать частині третьої статті 10, статті 11 та частині другій статті 24 Конституції України, оскільки в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України; Держава сприяє розвиткові мовної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України; неприпустимість привілеїв чи обмежень, в тому числі і за мовними ознаками.

Положеннями частини першої статті 7 Закону України «Про освіту» встановлюються дискримінаційні переваги (привілеї) за мовними ознаками та етнічним походженням: особам, які належать до корінних народів України, гарантується право на навчання в комунальних закладах освіти для здобуття дошкільної і загальної середньої освіти, поряд із державною мовою, мовою відповідного корінного народу, порівняно з особами, які належать до національних меншин України, яким гарантується право на навчання в комунальних закладах освіти для здобуття лише дошкільної та початкової освіти поряд із державною мовою, мовою відповідної національної меншини. Неприпустимість привілеїв чи обмежень, в тому числі і за мовними ознаками та етнічним походженням, закріплена в частині другій статті 24 Конституції України.

Крім того, частиною третьою статті 7 Закону України «Про освіту» закріплюються на законодавчому рівні дискримінаційні переваги щодо вивчення в державних і комунальних закладах освіти «англійської мови».

Гарантування національним меншинам України права на вільний розвиток, використання і захист їх мов відповідає змістові міжнародних договорів України.

Зокрема, Рамкова конвенція Ради Європи про захист національних меншин від 1 лютого 1995 року, ратифікована Україною 9 грудня 1997 року, зобов'язує держави створити у себе необхідні умови для того, щоб особи, які належать до національних меншин, мали можливість розвивати свою мову (пункт 1 статті 5 Конвенції).

Європейська хартія регіональних мов або мов меншин, від 5 листопада 1992 року, ратифікована Україною Законом України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» від 15.05.2003 № 802-IV (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 30, ст.259), деталізує заходи щодо освіти, спрямовані на заохочення використання регіональних мов або мов меншин у суспільному житті  (стаття 8 «Освіта» Хартії):

«Стосовно освіти Сторони зобов'язуються, в межах території, на якій такі мови використовуються, відповідно до стану кожної з таких мов і без шкоди для викладання офіційної мови (мов) держави:

a) i) передбачити можливість надання дошкільної освіти відповідними регіональними мовами або мовами меншин; або

ii) передбачити можливість надання суттєвої частини дошкільної освіти відповідними регіональними мовами або мовами меншин; або

iii) застосовувати один із заходів, передбачених у підпунктах i та ii вище, принаймні до дітей з тих сімей, які цього бажають і кількість яких вважається для цього достатньою; або

iv) якщо органи державної влади не мають безпосередньої компетенції у галузі дошкільної освіти, сприяти застосуванню заходів, згаданих у підпунктах i - iii вище, і/або заохочувати таке застосування;

b) i) передбачити можливість надання початкової освіти відповідними регіональними мовами або мовами меншин; або

ii) передбачити можливість надання суттєвої частини початкової освіти відповідними регіональними мовами або мовами меншин; або

iii) передбачити в рамках системи початкової освіти викладання відповідних регіональних мов або мов меншин як складову частину учбової програми; або

iv) застосовувати один із заходів, передбачених у підпунктах i - iii вище, принаймні до учнів з тих сімей, які цього бажають і кількість яких вважається для цього достатньою;

c) i) передбачити можливість надання середньої освіти відповідними регіональними мовами або мовами меншин; або

ii) передбачити можливість надання суттєвої частини середньої освіти відповідними регіональними мовами або мовами меншин; або

iii) передбачити в рамках системи середньої освіти викладання відповідних регіональних мов або мов меншин як складову частину учбової програми; або

iv) застосовувати один із заходів, передбачених у підпунктах i - iii вище, принаймні до тих учнів, які самі, або у відповідних випадках сім'ї яких, цього бажають і кількість яких вважається для цього достатньою;

d) i) передбачити можливість надання професійно-технічної освіти відповідними регіональними мовами або мовами меншин; або

ii) передбачити можливість надання суттєвої частини професійно-технічної освіти відповідними регіональними мовами або мовами меншин; або

iii) передбачити в рамках системи професійно-технічної освіти викладання відповідних регіональних мов або мов меншин як складову частину учбової програми; або

iv) застосовувати один із заходів, передбачених у підпунктах i - iii вище, принаймні до тих учнів, які самі, або у відповідних випадках сім'ї яких, цього бажають і кількість яких вважається для цього достатньою;

e) i) передбачити можливість надання університетської та іншої вищої освіти регіональними мовами або мовами меншин; або

ii) забезпечити можливості вивчення цих мов як окремих дисциплін університетської або іншої вищої освіти; або

iii) якщо у зв'язку із роллю держави стосовно вищих учбових закладів, підпункти i і ii застосовуватися не можуть, заохочувати і/або дозволяти надання університетської або інших форм вищої освіти регіональними мовами або мовами меншин чи створення можливостей для вивчення цих мов як окремих дисциплін університетської або іншої вищої освіти;

f) i) вжити заходів для створення курсів навчання дорослих і безперервного навчання, на яких викладання здійснюється, головним чином або повністю, регіональними мовами або мовами меншин; або

ii) пропонувати такі мови як окремі дисципліни в рамках навчання дорослих і безперервного навчання; або

iii) якщо державні органи не мають безпосередньої компетенції у галузі навчання дорослих, сприяти викладанню таких мов як окремих дисциплін у рамках навчання дорослих і безперервного навчання та/або заохочувати таке викладання;

g) вжити заходів для забезпечення викладання історії та культури, засобом відображення яких є відповідна регіональна мова або мова меншини;

h) забезпечити базову професійну підготовку та удосконалення вчителів з метою виконання тих з пунктів a - g, які прийняті відповідною Стороною;

i) створити наглядовий орган (органи), який контролюватиме заходи і прогрес, здійснені в галузі започаткування або розвитку викладання регіональних мов або мов меншин, та складатиме періодичні доповіді про свої висновки, які будуть оприлюднюватися.

2. Стосовно освіти і щодо тих територій, на яких регіональні мови або мови меншин традиційно не використовуються, Сторони зобов'язуються, якщо чисельність осіб, що вживають регіональну мову або мову меншин, це виправдовує, дозволяти, заохочувати або забезпечувати викладання регіональною мовою або мовою меншини чи вивчення такої мови на всіх відповідних рівнях освіти.».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» від 15.05.2003 № 802-IV, положення Європейської хартії регіональних мов або мов меншин застосовуються до мов таких національних меншин України: білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдавської, німецької, польської, російської, румунської, словацької та угорської.

Положення статті 7 Закону України «Про освіту» не відповідають зобов'язанням України щодо надання освіти відповідними регіональними мовами або мовами меншин, в межах території, на якій такі мови використовуються, відповідно до положень пунктів c) i), d) i) статті 8 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, оскільки Законом України «Про освіту» не тільки не передбачено, а навпаки скасовується: можливість надання середньої освіти відповідними регіональними мовами або мовами меншин; або можливість надання суттєвої частини середньої освіти відповідними регіональними мовами або мовами меншин; можливість надання професійно-технічної освіти відповідними регіональними мовами або мовами меншин; або можливість надання суттєвої частини професійно-технічної освіти відповідними регіональними мовами або мовами меншин.

12 жовтня 2017 року Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію, у якій висловила стурбованість щодо скорочення прав національних меншин у зв’язку з ухваленням Закону України «Про освіту».

Члени ПАРЄ заявляють, що новий закон про освіту в Україні не видається таким, яким створюватиметься відповідний баланс між офіційною мовою і мовою національних меншин.

Зокрема, новий закон тягне за собою значне скорочення прав, раніше визнаних за "національними меншинами" щодо їхньої мови освіти. Ці національні меншини, які раніше мали право відвідувати одномовні школи і повноцінні навчальні програми рідною мовою, тепер опиняються в ситуації, коли навчання їхньою рідною мовою може бути забезпечено (поряд з освітою українською мовою) тільки до закінчення початкової освіти.

З огляду на це, Асамблея рекомендує переглянути питання мов меншин в освіті, використавши найкращі практики в державах-членах Ради Європи в галузі навчання державними мовами, з особливими методами навчання, призначеними для шкіл з використанням регіональних або мови меншин як мови освіти.

(http://semantic-pace.net/tools/pdf.aspx?doc=aHR0cDovL2Fzc2VtYmx5LmNv ZS5pbnQvbncveG1sL1hSZWYvWDJILURXLWV4dHIuYXNwP2ZpbGVpZD0yNDEyNSZsYW5nPUVO&xsl=aHR0cDovL3NlbWFudGljcGFjZS5uZXQvWHNsdC9QZGYvWFJlZi1XRC1BVC1YTUwyUERGLnhzbA==&xsltparams=ZmlsZWlkPTI0MTI1)

Крім того, під час планування реформи необхідно забезпечити гнучкість, щоб уникнути поспішних змін, що завдають шкоду якості освіти школярів і студентів, які належать до національних меншин.

З цього погляду трирічний перехідний період може виявитися закоротким. Тому Асамблея закликає українську владу також проявити гнучкість щодо тривалості процесу і вжити заходів, що відповідають конкретним умовам у громадах та ситуації в різних областях.

Крім того, Парламентська асамблея Ради Європи наполягає на дотриманні принципів недискримінації. У зв’язку з цим, законопроектом пропонується закріпити рівні права як для корінних народів так і національних меншин України на однакові умови навчання рідною мовою.

Відповідно до розділу В Доповіді Моніторингової місії ООН щодо ситуації з правами людини в Україні (далі – ММПЛУ) 16 серпня – 15 листопада 2017 року (пункти 155-160):

http://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/UAReport20th_UKR.pdf

155. 28 вересня набрав чинності новий Закон України «Про освіту», що має на меті забезпечити рівні можливості для учнів досягти вільного володіння державною мовою та запроваджує нові правила щодо використання мов в освіті, що надається державою.

156. Відповідно до цього закону, українська мова стає головною мовою навчання у середній школі (тобто, починаючи з п’ятого класу) та вищих навчальних закладах. Національні меншини зберігають за собою право на навчання своєю рідною мовою у дошкільних навчальних закладах та молодшій школі, а на подальших рівнях навчання можуть звертатися за тим, щоб вивчати свою рідну мову як окремий предмет. Окрім цього, «один або більше» предметів можуть викладатися двома або кількома мовами: українською і будь-якою з офіційних мов Європейського Союзу. Представники корінних народів можуть навчатися рідною мовою від дошкільного до середнього рівня освіти, а також можуть продовжити вивчати рідну мову як окремий предмет на подальших рівнях навчання.

157. Управління Верховного комісара ООН з прав людини (далі – УВКПЛ) звертає увагу, що попереднє законодавство про освіту дозволяло використовувати мови меншин у навчанні на всіх рівнях освіти. Таким чином, національні меншини мали можливість повною мірою користуватися міжнародними освітніми стандартами. Принципи ЮНЕСКО про мови та освіту передбачають, що навчання мовою меншини має здійснюватися на рівні початкової освіти та «продовжуватися до такого рівня освіти, до якого це можливо». Так само, згідно зі Спеціальним доповідачем ООН з питань меншин, «в ідеалі, навчання рідною мовою має тривати як мінімум шість-вісім років, а за можливості - довше».

158. Новий Закон «Про освіту» встановлює більше обмежень, ніж були в попередньому законі, оскільки національні меншини можуть не мати можливості навчатися рідною мовою після завершення початкової освіти. У своєму рішенні у справі Кіпр проти Туреччини (2001 рік) Європейський суд з прав людини встановив, що положення, яке передбачає навчання рідною мовою на початковому рівні освіти, але не на середньому рівні , є порушенням права на освіту.

159. Хоча надання учням достатніх можливостей для забезпечення вільного володіння державною мовою є законною метою, УВКПЛ вважає, що це не має здійснюватися за рахунок навчання мовами меншин. УВКПЛ також підкреслює, що всі права мають здійснюватися у не дискримінаційний спосіб. Це застосовується, наприклад, до права національних меншин вивчати «один або більше предметів» офіційною мовою ЄС. Це право не доступно національним меншинам, рідна мова яких не є офіційною мовою ЄС.

160. УВКПЛ нагадує, що домінуючий контекст у певній країні є основним фактором для належного регулювання питань мов меншин. Представники різних національних меншин звернулися до ММПЛУ зі скаргами, що положення ухваленого Закону не враховують їхні інтереси, які вони висловили протягом консультацій, що передували ухваленню Закону. Деякі з них висловили занепокоєння, що суттєві обмеження на навчання мовами меншин можуть впливати і на якість освіти, і на право на культурне самовизначення, особливо в деяких віддалених районах, велика частка населення яких належить до національних меншин. УВКПЛ занепокоєне, що новий Закон може викликати напругу в українському суспільстві. УВКПЛ пропонує Уряду України забезпечити застосування гнучкого підходу до формування та реалізації політики у сфері мов та освіти, а також запроваджувати зміни поступово та з повним дотриманням міжнародних та регіональних зобов’язань України.

08-09 грудня 2017 року Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) на 113-й пленарній сесії ухвалила Рекомендації стосовно положень Закону України "Про освіту" що регулюють використання державної мови та мови національних меншин в освіті.

Венеціанська комісія 11 грудня офіційно оприлюднила висновки за результатами розгляду мовних положень закону "Про освіту".

Венеціанська комісія розглянула положення щодо мови освіти – статті 7 та статті 3, параграф 18 заключного та перехідного положень до нового закону "Про освіту", прийнятого Верховною Радою України 5 вересня 2017 року.

http://www.venice.coe.int/webforms/documents/default.aspx?pdffile=CDL-AD(2017)030-e

Мовне питання завжди було «важливим чинником, якщо не головним фактором» у процесі становлення української держави, йдеться у документі. Венеціанська комісія визнає, що для кожної держави є «високою метою» прагнення зміцнити позиції державної мови. Разом із тим, ряд положень закону "Про освіту" викликали справедливу критику і повинні бути доопрацьовані.

Відповідно до розділу IV. "ВИСНОВКИ" Венеціанська комісія зазначає наступне:

116. Венеціанська комісія розглянула положення щодо мови освіти – статті 7 та статті 3, параграф 18 заключного та перехідного положень до нового закону «Про освіту», прийнятого Верховною Радою України 5 вересня 2017 року.

117. Відтоді як Україна здобула незалежність, мовна проблема завжди займала помітне місце в національних дискусіях, її по праву вважали важливим чинником, якщо не головним фактором, у процесі розбудови держави та нації. Разом із тим, за умов особливого демографічного, соціального та геополітичного контексту, що склався в Україні, розробка мовної політики, яка б могла задовольнити очікування та відповідала б інтересам українського суспільства, поважала б існуючі стандарти та лінгвістичні права як більшості, так і меншості – з усіма відмінностями історичного минулого, сподівань та потреб – є складним завданням. Усе це особливо справедливо в контексті ситуації, яка склалася в країні зараз.

118. Венеціанська комісія перш за все хотіла б підкреслити те, про що йшлося й у попередніх висновках: для держави є законною та вартою високої оцінки метою сприяти зміцненню державної мови та її обов'язковості для усіх громадян, вживання необхідних заходів для вивчення мови усіма громадянами. Саме це є шляхом до подолання диспропорцій, які існують в суспільстві, та сприятиме ефективнішій інтеграції національних меншин в суспільні процеси.

119. Попри те, що комплексна реформа української системи освіти, здається, сприймається позитивно, новоприйнятий закон «Про освіту» пропонує нові принципи використання мов для здобуття освіти та як окремого предмета в освітній програмі. Зокрема, Стаття 7 цього закону стала предметом серйозної критики та протестів як усередині країни, так і на міжнародному рівні через скорочення обсягів освіти мовами меншин, особливо після завершення початкової школи.

120. Цілий ряд причин вказують на те, що ця критика є виправданою. У тому вигляді, в якому статтю було прийнято, вона значно різниться від проекту, щодо якого відбувалися консультації з меншинами. Дотримання відповідних міжнародних та конституційних положень має важливе значення при запровадженні комплексних реформ, які зачіпають встановлені права національних меншин. Чіткість та правова точність мають важливе значення для реалізації відповідних міжнародних принципів. Однак незрозумілим залишається точний рівень захисту мовних прав, передбачених Статтею 7 для національних меншин.

Стаття 7 містить неоднозначні формулювання та не забезпечує дотримання ключових принципів, необхідних для виконання рамкового закону при застосуванні міжнародних та конституційних зобов'язань країни. Вона дає певні гарантії щодо отримання освіти мовами меншин, проте, вони переважно обмежені початковою освітою. Разом із тим, обсяг таких гарантій окреслений недостатньо чітко.

Цей закон фактично дозволяє радикально змінити встановлений мовний режим, зокрема у середній освіті, на систему, орієнтовану на обов'язкове використання української мови в якості мови навчання.

121. З іншого боку, оскільки Стаття 7 є рамковим законодавчим актом і не визначає, як саме повинні імплементуватися її положення, залишається достатньо можливостей для тлумачення та застосування статті таким чином, як це більше відповідає потребам захисту національних меншин.

Венеціанська комісія вітає те, що українська влада готова використовувати такі можливості.

У початковій освіті стаття 7 містить певні гарантії лише щодо продовження навчання мовами меншин, але це не є бар'єром. Венеціанська комісія розуміє, що українська влада, мабуть, має намір продовжувати навчання з більшості предметів мовами меншин у спеціальних класах для національних меншин.

122. Що стосується середньої освіти, то стаття 7, хоч і спрямована на підвищення ролі державної мови та зменшення ролі мов меншин, все ще залишає можливості для певної гнучкості. Закон про освіту є рамковим законом, і закон про загальну середню освіту, який ще має бути прийнятий, міг би забезпечити більш детальні та збалансовані рішення.

Якби в рамках імплементації закону мови меншин можна було б викладати лише як окремий предмет, а можливості вивчати інші предмети мовою меншини не було, це б стало свідченням непропорційного втручання у права меншин. Однак параграф 4 Статті 7 передбачає правову основу для викладання інших предметів офіційними мовами ЄС.

123. Намір української влади, по суті, полягає в тому, щоб використовувати наведені положення, аби забезпечити викладання інших предметів цими мовами. Це може бути прийнятним рішенням для цих мов, але лише за наявності достатніх гарантій, що імплементація законодавства здійснюватиметься лише після необхідних консультацій з меншинами, що обсяг навчання буде достатнім для того, аби студенти могли володіти усною та писемною мовою на достатньому рівні. Переговори з державами, яким відповідають ці меншини, можуть бути корисні у впровадженні статті 7.

124. Однак параграф 4 Статті 7 не передбачає рішень для мов, які не є офіційними мовами ЄС, зокрема – щодо російської мови, яка після державної найбільш широко використовується. Важко пояснити менш сприятливе ставлення до цих мов, тому виникає питання про дискримінацію.

125. Беручи до уваги викладене вище, правильним рішенням, безумовно, було б внесення поправок до Статті 7, які замінять це положення на більш збалансоване та чіткіше її сформулюють. Зокрема, має бути вирішене питання дискримінаційного ставлення до мов меншин, які не є офіційними мовами ЄС.

126. Проте, багато із зазначених питань можуть бути розглянуті уже зараз через інші законодавчі акти та у процесі виконання Статті 7, у тому вигляді, в якому вона була прийнята, зокрема – і через закон «Про загальну середню освіту». У зв'язку з цим Венеціанська комісія рекомендує:

- повною мірою використовувати при прийнятті імплементаційного законодавства можливості, передбачені пунктом 4 Статті 7, для забезпечення достатнього рівня викладання офіційними мовами Європейського Союзу для відповідних меншин;

- продовжувати забезпечувати пропорційність освіти мовами меншин у початковій та середній школі поряд із викладанням державною мовою;

- покращити якість викладання державної мови;

- внести зміни до відповідних перехідних положень закону «Про освіту», щоб забезпечити більше часу для поступової реалізації реформи;

- звільнити приватні школи від нових мовних вимог відповідно до статті 13 Рамкової конвенції;

- у рамках реалізації нового закону про освіту ввести діалог з представниками національних меншин та всіх зацікавлених сторін щодо мовного питання в освіті;

- гарантувати, що виконання Закону не загрожуватиме збереженню культурної спадщини меншин та безперервності вивчення мов меншин у традиційних школах.

127. Венеціанська комісія та Генеральна дирекція з питань демократії (DG II) Ради Європи й надалі готові надавати будь-яку допомогу з цих питань органам української влади.

25 квітня 2019 року прийнято Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».

Законом України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" не врегульований порядок застосування мов національних меншин в Україні, розвиток, використання і захист яких гарантований з боку держави і закріплений у ч. 2 ст. 10 та ст. 11 Конституції України. Окрім того, його норми потребують правової визначеності, чимала кількість визначених у Законі «завдань» держави є деклараціями намірів і не мають нормативного навантаження. У зв’язку з чим вони матимуть формальний характер і чітко встановити факт їх виконання (або неналежного виконання) тими чи іншими органами державної влади або органами місцевого самоврядування практично неможливо. Крім того, положення Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" щодо мови освіти дублюють положення Закону України "Про освіту" і тим самим грубо відкидаються та не враховуються рекомендації Парламентської асамблеї Ради Європи стосовно забезпечення прав національних меншин України на навчання рідною мовою та Звіту (Доповіді) Моніторингової місії ООН щодо ситуації з правами людини в Україні 16 серпня – 15 листопада 2017 року (пункти 155-160 стосовно положень Закону України "Про освіту").

Системний та змістовний аналіз положень Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної", дає підстави стверджувати про невідповідність його приписам Конституції України та нормам міжнародного права, оскільки його правозастосування порушує принципи верховенства права, заборони дискримінації за мовною ознакою, недопустимості звуження об’єму та змісту прав і свобод громадян, в тому числі, прав національних меншин на вільний розвиток, використання і захист їх рідних мов, парламент прийнявши Закон вийшов за межі своїх повноважень, встановлених виключно Конституцією України.

Комісар Ради Європи з прав людини Дуня Міятович зазначила, що: "При обговоренні кожного нового закону або політичної реформи щодо застосування мов країни Ради Європи мають ретельно збалансовувати мету підтримки державної мови та обов'язки захисту і підтримки мов меншин та збереження культурної різноманітності" Також комісар РЄ заявила, що різні мовні громади мають бути ефективним чином залучені у процес розробки таких законів, а їхні погляди мають бути належним чином взяті до уваги.

Запропонований законопроект враховує переважну більшість зауважень та пропозицій виказаних в «Оцінці та рекомендаціях Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин стосовно проекту Закону "Про мови в Україні" (№1015-3)» від 20 грудня 2010 року, «Висновках Венеціанської комісії щодо проекту Закону України «Про мови в Україні» від 26 березня 2011 року, рекомендації Парламентської асамблеї Ради Європи стосовно забезпечення прав національних меншин України на навчання рідною мовою та Звіту (Доповіді) Моніторингової місії ООН щодо ситуації з правами людини в Україні 16 серпня – 15 листопада 2017 року (пункти 155-160 стосовно положень Закону України "Про освіту"), та розроблений з метою збалансування інтересів різних мовних груп України, забезпечення розвитку й належного функціонування державної мови, при збереженні мов меншин.

Надзвичайно важливо що проект закону встановлює такі ключові визначення як «мовна меншина», «рідна мова» тощо; імплементує в українське правове поле терміни Європейської хартії регіональних мов або мов меншин та європейського права у сфері мовного регулювання. При визначенні понять максимально врахована думка Венеціанської комісії та Верховного комісара ОБСЄ. Так, поняття «рідна мова» визначено у відповідності з рекомендаціями Венеціанської комісії (п.87 Висновку).

Внесений на розгляд парламенту проект закону «Про мови в Україні» наближає країну до європейських стандартів прав людини і спрямований на виконання висновків та рекомендації Ради Європи, Європарламенту, ОБСЄ, Європейської комісії проти расизму та нетолерантності. Невиконання цих рекомендацій звісно матиме тяжкі міжнародні наслідки для нашої країни. Неналежне виконання вимог РЄ може призвести навіть до санкцій з боку міжнародної спільноти.

Прийняття законопроекту об’єднає суспільство на ґрунті прав людини, взаємоповаги та толерантності – це єдиний природний шлях розвитку української держави.

2. Цілі і завдання законопроекту

У проекті Закону України «Про мови в Україні» відповідно до Конституції України визначається порядок застосування та функціонування мов в Україні, принципи мовної політики держави та її обов’язки щодо забезпечення конституційного права людини на вільне використання мов.

Цей Закон має на меті регулювання діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної мови, вільного розвитку, використання і захисту мов меншин, в тому числі мов національних меншин та інших мов, а також щодо сприяння вивченню мов міжнародного спілкування.

3. Загальна характеристика і основні положення законопроекту

В окремих розділах вирішуються питання, пов’язані з визначенням загальних положень, основних принципів мовної політики держави, статусу різних мов, що традиційно вживаються в Україні, з визначенням застосування української мови як державної, використання мов меншин та інших мов в публічному житті, з організацією виконання Закону тощо.

У порівнянні з чинним Законом України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», запропонований проект ґрунтується на принципово інших засадах. Передусім, він виходить з пріоритету прав людини і розвиває в цьому плані положення статей 3, 21 та 22 Конституції України. Зокрема визначається, що кожний громадянин України, незалежно від етнічного походження, національно-культурної самоідентифікації, місця проживання, релігійних переконань, має право вільно користуватися будь-якою мовою, вивчати та підтримувати будь-яку мову, вважати себе належним до однієї чи більше мовних груп. Допускається лише регулятивна функція держави в реалізації цих прав з урахуванням мовного розмаїття в Україні та інтегративної функції української мови.

Такий підхід відповідає нормам Європейської хартії регіональних мов або мов меншин.

Виходячи з конституційних положень, визначається статус української мови як державної.

Законопроектом збережено конституційний державний статус української мови. Пунктом 1, статті 6 проекту встановлено, що державною мовою України є українська мова. Разом з тим законопроектом визначається, що право на мовне самовизначення та вільне користування мовами у приватному та державному житті є невід'ємним правом людини і громадянина.

В державному управлінні, акти вищих органів державної влади приймаються державною мовою і офіційно публікуються українською мовою.

Паспорт громадянина України і відомості про його власника, що вносяться до нього, виконуються державною мовою. Дія цього положення поширюється й на інші офіційні документи, що посвідчують особу громадянина України або відомості про неї (записи актів громадянського стану і документи, що видаються органами реєстрації актів громадянського стану, документ про освіту, трудова книжка, військовий квиток та інші офіційні документи), а також документи, що посвідчують особу іноземця або особу без громадянства, у разі наявності письмової заяви особи.

В слідстві та судочинстві документи складаються державною мовою.

Слідчі і судові документи відповідно до встановленого процесуальним законодавством порядку вручаються особам, які беруть участь у справі (обвинуваченому у кримінальній справі), в перекладі їх рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють.

Судочинство в Україні у цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах здійснюється державною мовою.

У економічній і соціальній діяльності державних підприємств, установ та організацій основною мовою є державна мова, а також вільно використовуються інші мови.

У контексті Європейської хартії регіональних мов або мов меншин до мов меншин України, до яких застосовуються заходи, спрямовані на використання мов меншин, що передбачені у цьому Законі, віднесені мови: білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, грецька, єврейська (ідиш), кримськотатарська, молдавська, німецька, польська, ромська, російська, румунська, словацька, угорська, русинська, караїмська, кримчацька. До кожної мови, визначеної у цьому переліку, застосовуються заходи, спрямовані на використання мов меншин, що передбачені у цьому Законі, за умови, якщо мовна группа, що проживає на території, на якій поширена мова меншини, становить 10 відсотків і більше чисельності її населення.

За рішенням відповідної місцевої ради на території, на якій поширена мова меншини такі заходи можуть застосовуватися до мови, мовна група якої становить менше 10 відсотків населення відповідної території.

Мова меншини, що відповідає зазначеним умовам (частина сьома статті 6), використовується на відповідній території України в роботі місцевих органів державної влади, органів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, застосовується і вивчається в державних і комунальних навчальних закладах, а також використовується в інших сферах суспільного життя в межах і порядку, що визначаються цим Законом.

Стаття 19 законопроекту встановлює, що громадянам України гарантується право отримання освіти державною мовою та особам, які належать до національних меншин України, гарантується право на навчання в комунальних закладах освіти на здобуття формальної освіти на всіх рівнях поряд із державною мовою, відповідної мовою меншини. Це право забезпечується через мережу дошкільних дитячих установ, загальних середніх, позашкільних, професійно-технічних і вищих державних і комунальних навчальних закладів з українською або іншими мовами навчання, яка створюється у відповідності з потребою громадян. Вільний вибір мови навчання є невід’ємним правом громадян України, яке реалізується в рамках цього Закону, при умові обов’язкового вивчення державної мови в обсязі достатньому для інтеграції в українське суспільство.

Потреба громадян у мові навчання визначається в обов’язковому порядку за заявами батьків про мову навчання, або студентами власноручно при вступі до державних і комунальних навчальних закладів, а також, у разі потреби, у будь-який час періоду навчання.

Державні і комунальні навчальні заклади у встановленому порядку створюють окремі класи, групи, в яких навчання ведеться іншою мовою, ніж у навчальному закладі в цілому, за наявності достатньої кількості відповідних заяв про мову навчання від батьків учнів або студентів.

На практиці кількість заяв буде визнаватися «достатньою» в залежності від норм наповнюваності навчального закладу (залежить від типу населеного пункту), які встановлені профільними законами України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту», тощо та регуляторними актами Міністерства освіти і науки України.

В усіх загальних середніх навчальних закладах забезпечується вивчення державної мови.

Кожному гарантується право споживати інформаційну продукцію засобів масової інформації будь-якою мовою. Це право з поважанням принципу незалежності і самостійності засобів масової інформації забезпечується створенням умов для розповсюдження інформації різними мовами і вільного вибору мови її споживання. Держава сприяє виданню і розповсюдженню аудіо- та аудіовізуальних творів, друкованих видань державною мовою або мовами меншин.

Телерадіоорганізації України можуть на власний розсуд вести мовлення державною мовою або мовами меншин та іншими мовами - як однією, так і кількома мовами. Обсяги загальнодержавного, регіонального і місцевого мовлення державною мовою, мовами меншин та іншими мовами визначаються самими мовниками.

Мова друкованих засобів масової інформації визначається їх засновниками відповідно до установчих документів.

Розв’язується і проблема дубляжу фільмів. Виготовлення копій фільмів іноземного виробництва, які розповсюджуються для показу в кінотеатрах, публічному комерційному відео і домашньому відео в Україні, здійснюється мовою оригіналу або із дублюванням або озвученням чи субтитруванням державною мовою або мовами меншин на замовлення дистриб'юторів і прокатників з урахуванням мовних потреб споживачів.

Згідно Закону про мови, топоніми (географічні назви) – назви адміністративно-територіальних одиниць, залізничних станцій, вулиць, майданів тощо - утворюються і подаються державною мовою. У межах території, на якій поширена мова меншини, що відповідає умовам частини сьомої статті 6 цього Закону, поруч із топонімом державною мовою відтворюється його відповідник цією мовою меншини. У разі потреби наводиться латиноалфавітний відповідник (транслітерація) топоніма, поданого державною мовою.

Рекламні оголошення, повідомлення та інші форми аудіо- і візуальної рекламної продукції виконуються державною мовою або іншою мовою на вибір рекламодавця.

Кожний громадянин України має право використовувати своє прізвище та ім’я (по батькові) рідною мовою згідно із традиціями цієї мови, а також право на їх офіційне визнання.

Українська мова залишиться виключно єдиною мовою Збройних Сил України та інших військових формувань; засідання Верховної Ради України, її комітетів і комісій ведуться державною мовою (хоча промовець може виступати іншою мовою); проекти законів, інших нормативних актів вносяться на розгляд Верховної Ради України державною мовою; мовою угод і картографічних видань є також українська мова.

Крім того Кабінету Міністрів України доручено забезпечити комплекс заходів щодо реалізації положень закону «Про мови в Україні», а перехідними положеннями законопроекту вносяться зміни до низки інших законів України.

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання

Законодавство України про мови складається з Конституції України, Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», Декларації прав національностей, Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» та інших міжнародних договорів України, згоду на обов’язковість яких надала Верховна Рада України. Особливості використання мов в різних сферах суспільного життя регулюються відповідними нормами інших нормативно-правових актів: Законами України “Про освіту”, “Про дошкільну освіту”, “Про позашкільну освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про вищу освіту”, Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, Законами України “Про нотаріат”, “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, “Про вибори Президента України”, “Про вибори народних депутатів України”, “Про культуру”, “Про кінематографію”, “Про інформацію”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про інформаційні агентства”, “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації”, “Про поштовий зв’язок”, “Про телекомунікації”, “Про рекламу”, “Про національні меншини в Україні”, “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про лікарські засоби”, “Про географічні назви», „Про Регламент Верховної Ради України”, Постановою Верховної Ради України “Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон” .

Прийняття даного законопроекту не вимагає внесення змін до інших законодавчих актів.

5. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація положень даного законопроекту витрат Державного бюджету України не потребуватиме.

6. Прогноз очікуваних соціально-економічних, правових та інших наслідків застосування Закону після його прийняття

Із прийняттям Закону України «Про мови в Україні» будуть визначені правові засади забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної, гарантування дбайливого ставлення до мов меншин, а також інших мов, забезпечення прийнятних і виправданих форм використання цих мов в освіті, у діловому та професійному спілкуванні.

Правова урегульованість мовних відносин у суспільстві є передумовою для вирішення головного завдання української державності – інтеграції всіх громадян в єдину громадянську мультикультурну націю.