Проєкт Закону про внесення змін до Закону України "Про охорону культурної спадщини" та інших законів щодо вдосконалення механізмів захисту культурної спадщини та відповідальності за порушення законодавства про охорону культурної спадщини

КОМІТЕТ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

з питань гуманітарної та інформаційної політики

вул. М. Грушевського, 5, м. Київ, 01008, www.rada.gov.ua

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

ВИСНОВОК

на проєкт Закону про внесення змін до Закону України «Про охорону

культурної спадщини» та інших законів щодо вдосконалення механізмів

захисту культурної спадщини та відповідальності за порушення

законодавства про охорону культурної спадщини, поданий народним

депутатом України М. Бабенком та іншими народними депутатами України

(реєстр. № 11459 від 02.08.2024)

За дорученням Голови Верховної Ради України та відповідно до частини

третьої статті 93 Регламенту Верховної Ради України Комітет з питань

гуманітарної та інформаційної політики розглянув на своєму засіданні 31 жовтня

2024 року (протокол № 157) проєкт Закону про внесення змін до Закону України

«Про охорону культурної спадщини» та інших законів щодо вдосконалення

механізмів захисту культурної спадщини та відповідальності за порушення

законодавства про охорону культурної спадщини, поданий народним депутатом

України М. Бабенком та іншими народними депутатами України (реєстр. № 11459

від 02.08.2024).

Згідно з пояснювальною запискою проєктом з метою посилення

відповідальності за порушення законодавства про охорону культурної спадщини

пропонується внести зміни до Закону України «Про охорону культурної

спадщини» у частині:

•визначення основних засад процедури примусового викупу об’єктів

культурної спадщини, власники яких своїми діями / бездіяльністю сприяють їх

знищенню, зокрема визначення викупної ціни пам’ятки на підставі експертної

оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності;

•удосконалення санкцій за порушення законодавства про охорону

культурної спадщини, зокрема розширення діапазону розмірів штрафів,

уточнення переліку органів, що накладають фінансові санкції;

•зарахування коштів, одержаних у вигляді стягнень за порушення

законодавства про охорону культурної спадщини, на спеціальні рахунки органів

охорони культурної спадщини та використання їх виключно на заходи щодо

охорони об’єктів культурної спадщини.

Також, передбачені зміни до Цивільного кодексу України, якими

уточнюються положення щодо викупу пам’ятки культурної спадщини, та

2Господарського кодексу України, якими встановлюється, що відносини щодо

територій та об’єктів культурної спадщини не є предметом регулювання цього

Кодексу.

До законопроєкту надійшов висновок Головного науково-експертного

управління Апарату Верховної Ради України, в якому управління висловлює

низку зауважень і пропозицій.

Згідно оновленої редакції ст. 20 Закону, її назва «Право привілеєвої купівлі

пам’яток» змінюється на «Право привілеєвої купівлі об’єктів культурної

спадщини», а новим абз. 2 ч. 2 запроваджується продаж об’єктів культурної

спадщини та, зокрема, зазначається, що «у разі продажу об’єктів культурної

спадщини (їх частин) з порушенням права привілеєвої купівлі відповідний орган

охорони культурної спадщини протягом трьох років може звернутися до суду з

позовом про переведення на нього прав та обов’язків покупця, виплативши

грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець, протягом трьох

місяців з дня набрання рішенням суду законної сили».

Зважаючи на те, що у тексті проекту більше жодного разу не згадується про

продаж саме об’єктів культурної спадщини, а у супровідних до проекту

документах відсутня аргументація на користь даної пропозиції, викликає сумнів

доцільність зазначеної новели. Адже, виходячи з норм ст. 1 Закону, об’єктом

культурної спадщини є визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль),

їхні частини, пов’язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об’єкти

(об’єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні,

природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану

збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного,

етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи

художнього погляду і зберегли свою автентичність (абз. 3 ч. 1); до об’єктів

культурної спадщини належать нерухомий об’єкт культурної спадщини (абз. 4 ч.

1), рухомі предмети, пов’язані з нерухомими об’єктами культурної спадщини (абз.

5 ч. 1), пам’ятка культурної спадщини (абз. 6 ч. 1), щойно виявлений об’єкт

культурної спадщини (абз. 22 ч. 1), об’єкт всесвітньої спадщини (абз. 24 ч. 1).

Зазначений перелік об’єктів культурної спадщини свідчить про їх унікальну

культурну цінність, що з боку держави підлягає особливому захисту та

збереженню.

Разом з тим, формулювання «продаж об’єктів культурної спадщини» не

повною мірою узгоджується з основними нормами Закону, в яких

використовуються поняття «продаж», «передача», «відчуження», «викуп» та які

вживаються виключно щодо пам’яток, наприклад, «продаж пам’ятки» (ч.ч. 1, 2 ст.

20), «пам’яток, відчуження або передача яких…» (ч. 1 ст. 18). Таким чином,

законодавче нововведення щодо «продажу об’єктів культурної спадщини (їх

частин)» потребуватиме внесення відповідних змін і до інших положень Закону,

якими регулюються питання щодо пам’яток.

У проєкті пропонується внести зміни до Цивільного кодексу України. Однак

відповідно до ч. 2 ст. 4 ЦК «якщо суб’єкт права законодавчої ініціативи подав до

Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше,

3ніж цей Кодекс, він зобов’язаний одночасно подати проект закону про внесення

змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроєкт розглядається

Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про

внесення змін до Цивільного кодексу України. Зміни до цього Кодексу можуть

вноситися виключно законами про внесення змін до Цивільного кодексу

України».

Комітет Верховної Ради України з питань цифрової трансформації, загалом

підтримуючи ідею законопроєтку, пропонує доповнити статтю 44 Закону України

«Про охорону культурної спадщини» положенням такого змісту:

«Відомості про притягнення юридичних осіб до відповідальності за

порушення законодавства про охорону культурної спадщини підлягають

оприлюдненню у формі відкритих даних на Єдиному державному веб-порталі

відкритих даних.»

Міністерство фінансів України у запропонованій редакції законопроєкт не

підтримує, зазначаючи, що реалізація акта впливатиме на дохідну частину

державного та місцевих бюджетів за рахунок зміни до розмірів штрафів, що

будуть сплачувати громадяни, посадові особи та юридичні особи, які здійснили

правопорушення у сфері охорони культурної спадщини, а залучення додаткових

коштів з державного та відповідних місцевих бюджетів може потребувати

здійснення експертної оцінки об’єкта культурної спадщини з метою його викупу.

Міністерство культури та інформаційної політики України у своєму висновку

зазначає, що законопроєкт містить ряд ефективних норм для досягнення його

мети, але потребує доопрацювання.

Зокрема, з метою застосування уніфікованої термінології у Законі № 1805-III,

пропонуєься назву статті 20 залишити у чинній редакції, а саме «Стаття 20. Право

привілеєвої купівлі пам'яток».

З метою однозначності для розуміння норм законопроєкту та

передбачуваності результатів їх реалізації, статтю 21 Закону № 1805-III

пропонується викласти у такій редакції:

«Стаття 21. Примусове відчуження або викуп пам’яток.

1. Якщо в результаті дій або бездіяльності власника пам’ятки (її частини) чи

її користувача, в тому числі орендаря, пам’ятці (її частині) загрожує пошкодження

або знищення, відповідний орган охорони культурної спадщини приймає рішення

про оголошення власнику пам’ятки (її частини) попередження про примусове

відчуження або викуп пам’ятки чи її частини (далі – попередження).

Попередження має містити обґрунтування наявності загрози пошкодження

або знищення пам’ятки (її частини), перелік заходів, яких повинен вжити власник

пам’ятки (її частини) для усунення такої загрози, та строк для їх вжиття.

Строк, встановлений у попередженні, має бути розумним, враховувати

складність робіт і не може бути меншим одного місяця та більшим одного року.

4Цей строк може бути подовжений відповідним органом охорони культурної

спадщини за вмотивованою заявою власника пам’ятки (її частини) один раз і не

більш як на шість місяців.

2. Попередження видається у форматі електронного документу з накладеним

кваліфікованим електронним підписом уповноваженої особи відповідного органу

охорони культурної спадщини і надсилається за наявності в особи офіційної

електронної адреси – шляхом надсилання попередження (копії попередження) на

офіційну електронну адресу.

У разі відсутності інформації щодо офіційної електронної адреси,

попередження (паперова копія оригіналу електронного документа) надсилається

рекомендованою кореспонденцією (листом):

1) юридичним особам та фізичним особам-підприємцям за адресою

місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному

реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;

2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, за адресою їх місця

проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом

порядку.

Якщо власником пам’ятки (її частини) є нерезидент і адреса його місця

проживання або зареєстрованого місцезнаходження, зазначена у

правовстановлюючих або інших офіційних документах, наявних у відповідного

органу охорони культурної спадщини або у публічному доступі, знаходиться за

межами України, попередження надсилається шляхом поштового відправлення

міжнародною кур’єрською службою доставки на таку адресу.

Форма попередження затверджується центральним органом виконавчої

влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони

культурної спадщини.

Днем вручення особі попередження є:

1) день вручення попередження особі або її представнику;

2) день отримання органом охорони культурної спадщини повідомлення про

доставку на адресу особи листа з попередженням;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову

отримати лист з попередженням чи відмітки про відсутність особи за відповідною

адресою місцезнаходження, місця проживання чи місця перебування або день

видачі міжнародною кур’єрською службою доставки документа, що підтверджує

неможливість вручення попередження через відмову особи отримати лист або

через відсутність її за відповідною адресою.

4) День направлення електронного листа на офіційну електронну адресу.

Якщо місцезнаходження, місце проживання чи місце перебування власника

пам’ятки (її частини) невідоме, оголошення йому попередження здійснюється

шляхом надсилання листа з попередженням на адресу відповідної пам’ятки (її

частини) та публікації повідомлення про оголошення попередження на

офіційному веб-сайті відповідного органу охорони культурної спадщини. У

такому разі днем вручення попередження вважається день отримання відповідним

органом охорони культурної спадщини повідомлення про доставку листа з

5попередженням за адресою пам’ятки (її частини). Повідомлення про оголошення

попередження може розміщуватися на фасаді відповідної пам’ятки (її частини)

згідно з вимогами цього Закону.

3. Якщо власник пам’ятки (її частини) протягом строку, встановленого у

попередженні, не вживе передбачених попередженням заходів щодо збереження

пам’ятки (її частини), зокрема у зв’язку з неможливістю створення необхідних для

цього умов, орган охорони культурної спадщини, що оголосив відповідне

попередження, може звернутися до адміністративного суду за місцем

розташування пам’ятки з позовом про викуп пам’ятки (її частини).

4. Викупна ціна пам’ятки (її частини) встановлюється судом на підставі

експертної грошової оцінки, що проводиться суб’єктом оціночної діяльності у

встановленому законодавством порядку.

Викупна ціна пам’ятки (її частини) підлягає зменшенню на такі суми:

а) бюджетні витрати з підготовки звіту про оцінку майна;

б) фінансові санкції, накладені на власника органом охорони культурної

спадщини, що не скасовані рішенням суду, яке набрало законної сили;

в) шкода, завдана діями або бездіяльністю власника щодо пам’ятки (її

частини), розмір якої встановлений судом.

У разі якщо за результатами судового розгляду встановлено, що викупна ціна

пам’ятки (її частини), зменшена за визначеними цією статтею правилами, має

від’ємне значення, суд встановлює викупну ціну в розмірі 1 гривні.

5. Попереднє повне відшкодування вартості пам’ятки (її частини)

здійснюється у грошовій формі не пізніше ніж на сто вісімдесятий день з дня

набрання рішенням суду про викуп пам’ятки (її частини) законної сили шляхом

внесення органом охорони культурної спадщини, що прийняв рішення про

звернення до суду із позовом про викуп пам’ятки (її частини), на депозитний

рахунок суду грошової суми, визначеної рішенням суду, або перерахування таким

органом коштів на зазначений власником пам’ятки (її частини) банківський

рахунок.

6. Викуплена пам'ятка (її частина) переходить у власність держави або

територіальної громади міста, села, селища. Рішення суду про викуп пам’ятки (її

частини) разом із документами, що підтверджують попередню повну сплату

колишньому власнику пам’ятки (її частини) викупної ціни, є підставою для

державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на

зазначений об’єкт.

7. Порядок фінансування витрат на викуп пам'яток (їх частин), які переходять

у власність територіальної громади міста, села, селища, встановлюється

відповідним органом місцевого самоврядування.»

Крім того, проєктом передбачено посилення захисту об’єктів культурної

спадщини шляхом значного збільшення розміру штрафних санкцій, що

встановлені у чинній статті 44 Закону № 1805-III.

Водночас, МКІП зауважує, що розмір санкцій є необґрунтованим.

До прикладу, запропонована фінансова санкція за неподання, несвоєчасне

подання або подання явно недостовірної інформації про виявлені у процесі

6земляних, будівельних, шляхових, меліоративних та будь-яких інших робіт

об’єкти культурної спадщини встановлена у розмірі від п’ятдесяти до ста тисяч

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що дорівнює сумі від 850 000,00

до 1 700 000,00 грн. При цьому відсутні будь-які методики та законодавчі підстави

для розмежування сум та визначення конкретної суми, що підлягає стягненню в

якості фінансових санкцій.

Принцип відповідності провини та покарання вимагає, щоб при виборі

конкретного заходу адміністративного стягнення враховувались всі обставини

вчиненого правопорушення і особа порушника. Порушення зазначеного

принципу при застосуванні стягнень, передбачених у законопроєкті, може

виглядати як надмірне покарання і таким, що порушує принцип справедливості.

Як зазначено у рішенні Конституційного суду України від 02 листопада 2004 року

№ 15-рп/2004, «встановлення законодавцем недиференційованого покарання та

неможливість його зниження не дозволяє застосовувати покарання до осіб, які

вчинили злочини невеликої тяжкості, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого

злочину, розміру заподіяних збитків, форми вини і мотивів злочину, майнового

стану підсудного та інших істотних обставин, що є порушенням принципу

справедливості покарання, його індивідуалізації та домірності».

Принцип справедливості проявляється в тому, що законодавець,

передбачаючи санкцію за адміністративне правопорушення, повинен виходити із

ступеня суспільної небезпеки даного протиправного діяння.

Отже, необґрунтоване збільшення суми штрафу може призвести до правових

колізій, пов’язаних із визначенням суми стягнень, а відтак – і до оскаржуваних

рішень про накладення фінансових санкцій.

З метою захисту об’єктів культурної спадщини, посилення відповідальності

за порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини шляхом

збільшення розміру штрафних санкцій, рекомендується у частині першій статті 44

Закону № 1805-III розширити коло суб’єктів відповідальності, диференціювати

санкції між ними та встановити розмір штрафних санкцій для фізичних осіб.

Тому назву та частину першу статті 44 Закону № 1805-III пропонується

викласти у такій редакції:

«Стаття 44. Відповідальність юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та

фізичних осіб за порушення законодавства про охорону культурної спадщини

Відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну

особу, фізичну особу-підприємця або фізичну особу яка є власником пам’ятки,

щойно виявленого об’єкту культурної спадщини (їх частини) або уповноваженим

ним органом чи замовником робіт, такі фінансові санкції:

1) за проведення будь-яких незаконних робіт, що можуть завдати або завдали

шкоди пам’ятці культурної спадщини, її території, щойно виявленому об’єкту

культурної спадщини, його території, охоронюваній археологічній території,

незаконних робіт, які проводяться в зонах охорони, історичних ареалах населених

місць, буферних зонах об’єкта всесвітньої спадщини, в історико-культурних

заповідниках, на історико- культурних заповідних територіях:

7для фізичних осіб у розмірі від п’яти до десяти тисяч неоподатковуваних

мінімумів доходів громадян,

для юридичних осіб у розмірі від п’ятдесяти до ста тисяч неоподатковуваних

мінімумів доходів громадян;

2) за недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання,

використання, реставрації, реабілітації, музеєфікації пам’яток та щойно

виявлених об’єктів культурної спадщини, у тому числі вимог, передбачених

охоронними договорами, умисне доведення їх до стану руйнації:

для фізичних осіб у розмірі від п’яти до десяти тисяч неоподатковуваних

мінімумів доходів громадян,

для юридичних осіб у розмірі від п’ятдесяти до ста тисяч неоподатковуваних

мінімумів доходів громадян;

3) за неподання, несвоєчасне подання або подання явно недостовірної

інформації про виявлені у процесі земляних, будівельних, шляхових,

меліоративних та будь-яких інших робіт знахідки археологічного або історичного

характеру, а також відновлення зазначених робіт без дозволу відповідного органу

охорони культурної спадщини після завершення археологічних досліджень

відповідної території:

для фізичних осіб у розмірі від п’яти до десяти тисяч неоподатковуваних

мінімумів доходів громадян,

для юридичних осіб у розмірі від п’ятдесяти до ста тисяч неоподатковуваних

мінімумів доходів громадян;

4) за не звернення власником (користувачем) пам’ятки, щойно виявленого

об’єкта культурної спадщини чи її (його) частини або уповноваженого ним органу

(особи) до відповідного органу охорони культурної спадщини з метою укладання

охоронного договору протягом 30 днів з моменту повідомлення власника про

статус об’єкта власності відповідним органом охорони культурної спадщини:

для фізичних осіб у розмірі від десяти до ста неоподатковуваних мінімумів

доходів громадян,

для юридичних осіб у розмірі від ста до тисячі неоподатковуваних мінімумів

доходів громадян;

5) за порушення власником пам’ятки режиму використання пам’ятки

культурної спадщини:

для фізичних осіб у розмірі від двох до трьох тисяч неоподатковуваних

мінімумів доходів громадян,

для юридичних осіб у розмірі від двадцяти до тридцяти тисяч

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

6) за невиконання розпоряджень та приписів відповідного органу охорони

культурної спадщини:

для фізичних осіб у розмірі від двох до трьох тисяч неоподатковуваних

мінімумів доходів громад,

для юридичних осіб у розмірі від двадцяти до тридцяти тисяч

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»

8Для забезпечення ефективного механізму застосування санкцій,

передбачених у статті 44 Закону № 1805-III потребують унормування положення

статті 45 цього закону, який встановлює порядок застосування фінансових санкцій

за порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

Пропонується у статті 45 Закону № 1805-III розмежувати повноваження

органів у сфері охорони культурної спадщини, конкретизувати порядок

застосування фінансових санкцій та з метою кращого викладення змісту закону

структурувати текст з використанням пунктів і підпунктів, викласти у такій

редакції:

«Стаття 45. Порядок застосування фінансових санкцій за порушення

законодавства про охорону культурної спадщини

Фінансові санкції, передбачені статтею 44 цього Закону, накладаються

керівником, заступниками керівника центрального органу виконавчої влади, що

реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, керівником

органу охорони культурної спадщини органу виконавчої влади Автономної

Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та

Севастопольської міських державних адміністрацій, головою чи заступником

голови районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської,

селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної

спадщини після розгляду матеріалів, які засвідчують факт правопорушення.

1. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у

сфері охорони культурної спадщини накладає фінансові санкції щодо наступних

порушень:

1) за проведення будь-яких незаконних робіт, що можуть завдати або завдали

шкоди пам’ятці культурної спадщини національного значення, її території,

об’єкту всесвітньої спадщини, його території, охоронюваній археологічній

території, незаконних робіт, які проводяться в зонах охорони пам’яток

національного значення, історичних ареалах населених місць, буферних зонах

об’єкта всесвітньої спадщини, в історико-культурних заповідниках, на історико-

культурних заповідних територіях;

2) за недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання,

використання, реставрації, реабілітації, музеєфікації пам’яток культурної спадини

національного значення, у тому числі вимог, передбачених охоронними

договорами, умисне доведення їх до стану руйнації;

3) за неподання, несвоєчасне подання або подання явно недостовірної

інформації про виявлені у процесі земляних, будівельних, шляхових,

меліоративних та будь-яких інших робіт знахідки археологічного або історичного

характеру, а також відновлення зазначених робіт без дозволу відповідного органу

охорони культурної спадщини після завершення археологічних досліджень

відповідної території;

4) за порушення власником пам’ятки режиму використання пам’ятки

культурної спадщини національного значення;

95) за невиконання розпоряджень та приписів, які були видані центральним

органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони

культурної спадщини.

2. Орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органи охорони

культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських

державних адміністрацій накладають фінансові санкції щодо наступних

порушень:

1) за проведення будь-яких незаконних робіт, що можуть завдати або завдали

шкоди пам’ятці культурної спадщини місцевого значення, її території, щойно

виявленому об’єкту культурної спадщини, незаконних робіт, які проводяться в

зонах охорони пам’яток місцевого значення;

2) за недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання,

використання, реставрації, реабілітації, музеєфікації пам’яток культурної

спадщини місцевого значення та щойно виявлених об’єктів культурної спадщини,

у тому числі вимог, передбачених охоронними договорами, умисне доведення їх

до стану руйнації;

3) за не звернення власником (користувачем) пам’ятки, щойно виявленого

об’єкта культурної спадщини чи її (його) частини або уповноваженого ним органу

(особи) до відповідного органу охорони культурної спадщини з метою укладання

охоронного договору протягом 30 днів з моменту повідомлення власника про

статус об’єкта власності відповідним органом охорони культурної спадщини;

4) за порушення власником пам’ятки режиму використання пам’ятки

культурної спадщини місцевого значення;

5) за невиконання розпоряджень та приписів, які були видані органом

виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органами охорони культурної

спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних

адміністрацій відповідно.

3. Районні державних адміністрації, виконавчі органи сільської, селищної,

міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини

накладають фінансові санкції (на території відповідної адміністративно-

територіальної одиниці) щодо наступних порушень:

1) за проведення будь-яких незаконних робіт, що можуть завдати або завдали

шкоди пам’ятці культурної спадщини місцевого значення, її території, щойно

виявленому об’єкту культурної спадщини, незаконних робіт, які проводяться в

зонах охорони пам’яток місцевого значення;

2) за недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання,

використання, реставрації, реабілітації, музеєфікації пам’яток культурної

спадщини місцевого значення та щойно виявлених об’єктів культурної спадщини,

у тому числі вимог, передбачених охоронними договорами, умисне доведення їх

до стану руйнації;

3) за не звернення власником (користувачем) пам’ятки, щойно виявленого

об’єкта культурної спадщини чи її (його) частини або уповноваженого ним органу

(особи) до відповідного органу охорони культурної спадщини з метою укладання

10охоронного договору протягом 30 днів з моменту повідомлення власника про

статус об’єкта власності відповідним органом охорони культурної спадщини;

4) за порушення власником пам’ятки режиму використання пам’ятки

культурної спадщини місцевого значення;

5) за невиконання розпоряджень та приписів, які були видані районними

державними адміністраціями, виконавчими органами сільських, селищних,

міських рад відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини

відповідно.

4. Фіксація скоєння правопорушення у сфері охорони культурної спадщини

здійснюється працівниками органу виконавчої влади Автономної Республіки

Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та

Севастопольської міських державних адміністрацій, районних державних

адміністрацій, виконавчих органів сільських, селищних, міських ради відповідно

до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини, шляхом проведення

моніторингу та складення за результатами проведеного моніторингу акта

візуального обстеження, форма якого затверджується центральним органом

виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у

сфері охорони культурної спадщини.

Акт візуального обстеження в якому зафіксовано порушення, вказані у статті

44 Закону передається органом, що його склав, до органу охорони культурної

спадщини, відповідно до розподілу повноважень у сфері охорони культурної

спадщини, та особі, щодо якої складено такий акт.

5. Керівник юридичної особи, фізична особа-підприємець, фізична особа

стосовно якої складено акт, протягом трьох днів з моменту отримання акта може

подати письмові пояснення до нього.

6. Після завершення терміну подання пояснень до акту, відповідним органом

охорони культурної спадщини приймається рішення про накладення фінансових

санкцій.

Рішення про накладення фінансових санкцій оформлюється постановою,

форма і порядок надсилання якої затверджується центральним органом охорони

культурної спадщини, що забезпечує формування та реалізує державну політику

у сфері охорони культурної спадщини та надсилається юридичній особі, фізичній

особі-підприємцю, фізичні особі на яку накладено фінансові санкції.

7. Кошти, одержані у вигляді стягнень, передбачених у статті 44 цього

Закону, зараховуються до спеціального фонду відповідного бюджету.»

Така конкретизація повноважень, способу здійснення фіксації

правопорушення, а також наявність відсилочних норм на форми акту візуального

обстеження та постанови про застосування фінансових санкцій дозволить їх

подальше успішне застосування і відстоювання в судових інстанціях.

Передбачені у законопроєкті зміни до статті 47 Закону № 1805-III

потребують доопрацювання в питаннях визначення методики розрахунку завданої

шкоди, порядку відшкодування шкоди та порядку стягнення зазначеного

відшкодування. Норми законопроєкту, викладені у цій статті, потребують також

узгодження із встановленою термінологією, з іншими позиціями цього закону.

11Міністерство юстиції України також висловлює низку зауважень та

пропозицій, які, на думку Комітету, доцільно врахувати при доопрацюванні

законопроєкту.

Міністерство розвитку громад та територій України, розглянувши в межах

компетенції проєкт, надає свої пропозиції та зауваження.

З метою дотримання принципу правової визначеності і виключення

різнотлумачень кожне нормативне положення має бути чітко викладено та

сформульовано таким чином, щоб не виникало сумніву стосовно його змісту. Це

стосується і визначення «частина об’єкта культурної спадщини», і використання

такої юридичної конструкції як «територія об’єкта культурної спадщини»,

юридичне визначення якої відсутнє у чинному законодавстві. А отже, вживана

термінологія проєкту потребує приведення у відповідність до вимог чинного

законодавства.

Мінрозвитку звертає увагу, що у Законі «Про охорону культурної спадщини»

відсутній перелік дозволених робіт, які можуть виконуватися на об’єкті

культурної спадщини. При цьому законопроєктом пропонується посилити

відповідальність юридичних осіб за порушення законодавства про охорону

культурної спадщини та встановити фінансові санкції за проведення будь-яких

незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоди об’єкту культурної

спадщини, тощо.

При цьому не всі роботи мають прямий чи опосередкований вплив на об’єкт

культурної спадщини, навіть якщо такі роботи проводяться з порушенням вимог

законодавства.

Законопроєкт потребує доповнення новими положеннями щодо визначення

видів робіт/заходів, за проведення яких може встановлюватися відповідальність.

З метою усунення колізій в законодавстві також потребує доповнення видами

робіт та/або заходів, які допускається виконувати на об’єктах культурної

спадщини, стаття 37 Закону.

В абзаці четвертому підпункту 7 пункту 1 законопроєкту, якою вносяться

зміни до частини третьої статті 47 Закону, пропонується запровадити, що

юридичні і фізичні особи, які завдали шкоди пам’ятці культурної спадщини зонам

охорони, історичним ареалам населеного місця, об’єкту всесвітньої спадщини,

буферним зонам та/або іншим об'єктам культурної спадщини (у тому числі

незаконним будівництвом), зобов'язані відновити пам’ятки культурної спадщини

зони охорони, історичні ареали населеного місця, об’єкти всесвітньої спадщини,

буферні зони та/або інші об'єкти культурної спадщини, а якщо відновлення

неможливе - відшкодувати шкоду відповідно до Закону.

При цьому Цивільний кодекс України, Кримінальний кодекс України, Закони

України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про відповідальність за

правопорушення у сфері містобудівної діяльності» не містять такого терміну як

«незаконне будівництво».

Крім того, цією нормою передбачається встановити, що юридичні і фізичні

особи, які завдали шкоди, згідно цього Закону, зобов'язані відновити пам’ятки

12культурної спадщини зони охорони, історичні ареали населеного місця, об’єкти

всесвітньої спадщини, буферні зони та/або інші об'єкти культурної спадщини.

Проте, законопроєктом не визначено механізму та/або способу відновлення

пам’яток культурної спадщини, зон охорони, історичних ареалів населеного

місця, об’єктів всесвітньої спадщини, буферних зон та/або інших об'єктів

культурної спадщини.

З метою застосування вказаної норми законопроєкту необхідно (до набрання

чинності цією нормою) забезпечити оприлюднення переліків пам’яток культурної

спадщини, зон охорони, історичних ареалів населених місць, об’єктів всесвітньої

спадщини, буферних зон та/або інших об'єктів культурної спадщини та

забезпечити підтримання їх в актуальному стані.

З огляду на висловлені зауваження й пропозиції народні депутати – члени

Комітету наголосили, що для комплексної реалізації норм законопроєкту

необхідним може бути узгодження його положень із нормами, що не були

предметом розгляду у першому читанні, та внесення до них належних поправок,

що відповідають предмету правового регулювання цього законопроєкту.

Враховуючи наведене та з урахуванням проведеного обговорення,

Комітет рекомендує Верховній Раді України проєкт Закону про внесення змін до

Закону України «Про охорону культурної спадщини» та інших законів щодо

вдосконалення механізмів захисту культурної спадщини та відповідальності за

порушення законодавства про охорону культурної спадщини (реєстр. № 11459) за

результатами розгляду у першому читанні прийняти за основу з подальшим його

доопрацюванням відповідно до частини першої статті 116 Регламенту Верховної

Ради України.

Співдоповідачем з цього питання на пленарному засіданні Верховної Ради

України визначено народного депутата України – Голову Комітету з питань

гуманітарної та інформаційної політики Потураєва Микиту Руслановича.

Проєкт постанови додається.

Голова Комітету Микита ПОТУРАЄВ