Проєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання Україною Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей

КОМІТЕТ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

з питань гуманітарної та інформаційної політики

вул. М. Грушевського, 5, м. Київ, 01008, www.rada.gov.ua

В И С Н О В О К

до проєкту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих

актів України щодо забезпечення виконання Україною Конвенції про

цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей

(реєстр. № 10176 від 23.10.2023)

Комітет Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної

політики, в межах предметів відання Комітету, розглянув на своєму засіданні

12 березня 2024 року (протокол № 138) проєкт Закону України про внесення змін

до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання Україною

Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (реєстр.

№ 10176 від 23.10.2023), поданий Кабінетом Міністрів України.

Як зазначається у пояснювальній записці, законопроект має на меті

створення умов для ефективного виконання Україною міжнародних зобов’язань,

та передбачає особливості розгляду судами справ про повернення протиправно

вивезеної (переміщеної) та/або утримуваної дитини до держави постійного місця

проживання, поданих на підставі Гаазької конвенції про цивільно-правові

аспекти міжнародного викрадення дітей.

Законопроєктом пропонується внести зміни до Цивільного

процесуального кодексу України, Сімейного кодексу України, законів України

«Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України», «Про

забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та

дітей, позбавлених батьківського піклування» та «Про правовий статус іноземців

та осіб без громадянства», в яких, зокрема:

-визначити особливості розгляду судом справ про повернення дитини на

підставі Конвенції;

- обмежити касаційне оскарження рішень щодо справ про повернення

дитини відповідно до Конвенції;

-передбачити застосування під час розгляду справ про повернення

дитини відповідно до Конвенції таких заходів забезпечення позову як

тимчасове обмеження права на виїзд з України відповідачу та дитині;

-забезпечити права позивача на спілкування з дитиною;

-зобов’язати орган опіки та піклування невідкладно тимчасово

влаштувати дитину в сім’ю родичів, знайомих або в сім’ю патронатного

вихователя тощо.

Комітет з питань бюджету заначив, що законопроект не має впливу на

показники бюджету.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини зазначив, що

ініціатива вдосконалення механізмів судового розгляду справ про виконання

приписів Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення

дітей вітається та законопроєкт підтримується за умови врахування зауважень.

Так, законопроєктом пропонується у частині 2 статті 2922 Цивільного

процесуального кодексу України передбачити надсилання для виконання органу

опіки та піклування ухвали про застосування заходів забезпечення позову у

вигляді зобов’язання органу опіки та піклування невідкладно тимчасово

влаштувати дитину в сім’ю родичів, знайомих або в сім’ю патронатного

вихователя. Однак проєктом Закону не передбачений механізм примусового

виконання такого рішення, якщо особа відмовлятиметься добровільно

передати дитину або ухилятиметься від цього.

У зв’язку із чим доцільно розглянути можливість внесення змін не тільки

до Цивільного процесуального кодексу України, але й до Закону України «Про

виконавче провадження», якими передбачити порядок відібрання дитини із

подальшим її влаштуванням у сім’ю родичів, знайомих, патронатного

вихователя, що здійснюватиметься державним виконавцем із обов’язковим

залученням представників органів опіки і піклування, та, у випадку необхідності,

соціальних працівників, психологів, поліціянтів тощо.

Також Уповноважений пропонує передбачити вичерпний перелік ризиків,

які мають бути встановлені при вирішенні питання тимчасового влаштування

дитини в сім’ю родичів, знайомих, патронатного вихователя, зокрема,

можливість зміни місця проживання відповідача разом із дитиною,

переховування дитини, у тому числі у третіх осіб тощо.

Міністерство соціальної політики України підтримує законопроєкт та

зазначає, що прийняття законопроекту дасть змогу створити законодавчі умови

для ефективного виконання Україною міжнародних зобов’язань, взятих

відповідно до Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного

викрадення дітей 1980 року.

Міністерство фінансів України у межах компетенції повідомило про

відсутність зауважень до законопроекту.

Адміністрація Державної прикордонної служби України підтримує

законопроєкт та зазначає, що закріплення на законодавчому рівні особливостей

розгляду судами справ про повернення протиправно вивезеної (переміщеної)

та/або утримуваної дитини до держави постійного місця проживання, поданих

на підставі Конвенції, сприятиме розгляду справ судами в строки, дотримання

яких вимагає Конвенція.

Головне науково-експертне Управління Верховної Ради України

висловило до законопроєкту низку зауважень та пропозицій, а саме:

- положення проєкту передбачають порядок розгляду справ про

повернення дітей, які перебувають в Україні, до країн їх місця постійного

проживання, тобто за кордон. З урахуванням статті 8 Гаазької конвенції про

цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, Управління вважає,

що положення проєкту мають також розповсюджуватися на справи, які будуть

стосуватися повернення дітей, які перебувають за кордоном, в Україну

(відповідно до статті 8 Конвенції будь-яка особа, установа або інший орган, які

стверджують, що дитина була переміщена або утримується з порушенням прав

піклування, може звернутися з заявою до Центрального органу за місцем

постійного проживання дитини або до Центрального органу будь-якої іншої

Договірної держави за допомогою у забезпеченні повернення дитини);

- крім пропонованих у проєкті особливостей щодо змісту позовної заяви та

документів, які необхідно до неї додати, у новій статті 2921 Цивільного

процесуального кодексу України було б доцільним передбачити, що у позовній

заяві має бути також зазначено кому слід повернути дитину, ім’я і адреса особи,

з якою перебуває дитина. Крім цього, Управління вважає, що у цій статті слід

передбачити можливість подання позову через представника на підставі

довіреності. Зазначене відповідає вимогам статті 28 Гаазької конвенції про

цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей та статей 4, 9

Європейської конвенції про здійснення прав дітей;

- подання позову про повернення дитини до будь-якого з двох місцевих

судів, які визначаються розпорядженням голови відповідного апеляційного суду,

в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться такий місцевий суд, та у

межах апеляційного округу за задекларованим/зареєстрованим місцем

проживання (перебування) особи, з якою перебуває дитина, може призвести до

плутанини щодо підсудності справ та ускладнень при їх розгляді.

Потребує перегляду питання щодо зупинення провадження у справах про

повернення дитини, змісту позовної заяви про повернення дитини, документів,

які додаються до позовної заяви (зокрема питання щодо скріплення печаткою

перекладача, скасування вимоги легалізації документів), відміни касаційного

оскарження таких справ, розширення заходів з тимчасового влаштування

дитини, пов’язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах «до

дитячого, лікувального закладу» та необхідності запровадження положення

стосовно необхідності надання висновку органу опіки та піклування щодо

доцільності питання повернення дитини, тощо.

Комітетом безперечно підтримується ідея законопроєкту щодо створення

законодавчих умов для ефективного виконання Україною міжнародних

зобов’язань, взятих відповідно до Гаазької конвенції про цивільно-правові

аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року. Водночас, на думку

Комітету, на сьогодні потребує також законодавчого врегулювання питання

повернення в Україну дітей, вилучених за кордоном у батьків, законних

представників.

Також Комітет погоджується із зауваженнями висловленими до

законопроєкту щодо необхідності його доопрацювання, зокрема:

1)щодо доцільності влаштування дитини в сім’ю родичів, знайомих

або в сім’ю патронатного вихователя під час позовного, а не виконавчого

провадження за кошти батьків дитини, а також щодо необхідності врахування

при розгляді цього питання думки дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня

розвитку, що може її висловити;

2)щодо реальності запропонованих у законопроєкті термінів розгляду

судової справи про повернення дитини;

3)щодо забезпечення найкращих інтересів дитини при вирішенні

питання повернення на територію держави її постійного місця проживання, а

саме щодо одночасного вирішення питання з ким саме має проживати дитина в

державі її постійного місця проживання;

4)щодо оптимізації строків касаційного розгляду справ про повернення

дитини на територію держави її постійного місця проживання, а не віднесення

таких судових справ до таких, що не підлягатимуть касаційному оскарженню;

5)щодо визначення поняття «місце постійного проживання дитини».

З урахуванням проведеного обговорення, Комітет вирішив:

1) рекомендувати Верховній Раді України проєкт Закону України про

внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення

виконання Україною Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного

викрадення дітей (реєстр. № 10176), поданий Кабінетом Міністрів України, за

результатами розгляду в першому читанні прийняти за основу з урахуванням

пропозицій, висловлених у висновку Комітету;

2) направити висновок Комітету про розгляд зазначеного законопроєкту

до Комітету Верховної Ради України з питань право вої політики.

Голова Комітету Микита ПОТУРАЄВ