Проєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань національної безпеки і оборони щодо зміцнення демократичного цивільного контролю над Збройними Силами України, удосконалення об’єднаного керівництва силами оборони держави та планування у сферах національної безпеки і оборони

Проєкт

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань

національної безпеки і оборони щодо зміцнення демократичного

цивільного контролю над Збройними Силами України, удосконалення

об’єднаного керівництва силами оборони держави та планування у

сферах національної безпеки і оборони

______________________

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

I. Внести зміни до таких законів України:

1. У Законі України “Про національну безпеку України” (Відомості

Верховної Ради України, 2018 р., № 55, ст. 1903 із наступними змінами):

1) частину першу статті 1 викласти в такій редакції:

“1. Наведені в цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

1) воєнний конфлікт - форма розв’язання міждержавних або

внутрішньодержавних суперечностей із застосуванням воєнної

сили; основними видами воєнного конфлікту є війна та збройний

конфлікт;

2) воєнна безпека - захищеність державного суверенітету,

територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших

національних інтересів від воєнних загроз;

3) відповідальність у сферах національної безпеки і оборони –

зобов’язаність цивільних та військових посадових осіб забезпечити

досягнення визначених нормативно-правовими актами та іншими керівними

документами результатів діяльності шляхом виконання функцій, завдань та

обов'язків за посадою;

4) воєнна політика – складова державної політики у сфері оборони, яка

спрямована на забезпечення воєнної безпеки держави;

5) генерування військ (сил) – процес формування та забезпечення

готовності військ (сил) до виконання завдань за призначенням;

6) громадська безпека і порядок - захищеність важливих для

суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина,

забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки,

державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та

2

громадськості, які здійснюють спільні заходи щодо реалізації і захисту

національних інтересів;

7) державна безпека - захищеність державного суверенітету,

територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших

національних інтересів від загроз невоєнного характеру;

8) демократичний цивільний контроль – комплекс здійснюваних

відповідно до Конституції і законів України заходів для підпорядкування сил

безпеки і оборони цивільним посадовим особам демократично обраної

політичної влади та контролю за діяльністю сил безпеки і оборони з боку

законодавчого та виконавчих органів влади, судового контролю та

громадського нагляду;

9) загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники,

що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи

ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних

цінностей України;

10) застосування військ (сил) – комплекс заходів, які передбачають

безпосереднє використання сил і засобів зі складу сил оборони для

досягнення визначених політичних і воєнних цілей у формі воєнних дій

(операцій) та інших формах відповідно до законодавства України;

11) збройний конфлікт - збройне зіткнення між державами

(міжнародний збройний конфлікт, збройний конфлікт на державному

кордоні) або між ворогуючими сторонами в межах території однієї держави,

як правило, за підтримки ззовні;

12) комплексний огляд сектору безпеки і оборони - процедура

оцінювання стану і готовності складових сектору безпеки і оборони до

виконання завдань за призначенням, за результатами якої розробляються

пропозиції вищому воєнно-політичному керівництву держави,

розробляються та уточняються стратегічні документи розвитку складових

сектору безпеки і оборони та визначаються заходи, спрямовані на досягнення

ними необхідних спроможностей до виконання завдань за призначенням у

поточних і прогнозованих умовах безпекового середовища;

13) національна безпека України - захищеність державного

суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного

ладу, благополуччя населення та його забезпечення, та інших національних

інтересів України від загроз;

14) національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини,

суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет

України, її прогресивний демократичний та економічний розвиток, а також

безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян;

15) оборонне планування – функція державного управління, яка є

складовою планування у сферах національної безпеки і оборони, що

передбачає визначення цілей, завдань, пріоритетів і напрямів розвитку

спроможностей сил оборони шляхом розроблення відповідних концепцій,

стратегій, програм і планів з урахуванням оцінки поточного і прогнозованого

3

безпекового середовища, фінансово-економічних та інших можливостей

держави;

16) оборонно-промисловий комплекс України - сукупність органів

державного управління, підприємств, установ і організацій промисловості та

науки, що розробляють, виробляють, модернізують і утилізують продукцію

військового призначення, надають послуги в інтересах оборони для

оснащення та матеріального забезпечення сил безпеки і сил оборони, а також

здійснюють постачання товарів військового призначення та подвійного

використання, надання послуг військового призначення під час виконання

заходів військово-технічного співробітництва України з іншими державами;

17) охорона повітряного простору держави – сукупність узгоджених та

взаємопов’язаних заходів і дій сил оборони держави та засобів цивільної

авіації, які здійснюються з метою недопущення порушень державного

кордону України повітряними суднами інших держав, несанкціонованого

використання повітряного простору України, припинення терористичних

актів із використанням повітряних суден, прикриття об’єктів критичної

інфраструктури держави від ударів з повітря, протиповітряної оборони

угруповань сил оборони;

18) підзвітність у сфері безпеки і оборони – порядок взаємовідносин

між посадовими особами та/або органами державної влади, за якого

підзвітний зобов’язаний доповідати і надавати результати діяльності для

практичного оцінювання повноти та якості виконання своїх обов’язків, а

керівник та/або орган державної влади вищого рівня делегує підзвітному

необхідні повноваження для прийняття управлінських рішень та перевіряє

діяльність підзвітного;

19) планування у сферах національної безпеки і оборони – функція

державного управління з визначення пріоритетів, завдань, заходів і

необхідних ресурсів із забезпечення національної безпеки і оборони України;

20) повноваження у сферах національної безпеки і оборони – визначені

нормативно-правовими актами України права та обов’язки посадових осіб

ухвалювати рішення, видавати обов’язкові до виконання нормативно-правові

та організаційні акти, вживати заходів з реалізації та контролю їх виконання;

21) політика у сфері оборони – складова державної політики у сферах

національної безпеки і оборони, яка спрямована на забезпечення оборони

держави;

22) сили безпеки - правоохоронні та розвідувальні органи, державні

органи спеціального призначення з правоохоронними функціями, сили

цивільного захисту та інші органи, на які Конституцією та законами України

покладено функції із забезпечення національної безпеки України;

23) сили оборони - Збройні Сили України, а також інші утворені

відповідно до законів України військові формування, правоохоронні та

розвідувальні органи, органи спеціального призначення з правоохоронними

функціями, на які Конституцією та законами України покладено функції із

забезпечення оборони держави;

4

24) спроможності сил оборони – здатність сил оборони забезпечувати

досягнення визначених цілей за певних умов, ресурсного забезпечення та

відповідно встановлених вимог (стандартів).”;

2) у статті 12:

частину першу після слів “Сектор безпеки і оборони України”

доповнити словами “є функціонально інтегрованою системою, яка”;

абзац перший частини другої після слів “Державна спеціальна служба

транспорту” доповнити словами “Військова служба правопорядку у

Збройних Силах України, Військова поліція” та після слів “центральний

орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну

військово-промислову політику” доповнити словами “Державне космічне

агентство України”;

доповнити частиною третьою такого змісту:

“3. Керівники інших утворених відповідно до законів України

військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів

спеціального призначення з правоохоронними функціями, на які

Конституцією та законами України покладено функції із забезпечення

оборони держави:

організовують підготовку та розвиток підпорядкованих відомчих сил,

засобів та спроможностей, необхідних для виконання завдань оборони;

здійснюють передачу у підпорядкування Головнокомандувачу

Збройних Сил України визначеного комплекту сил і засобів для виконання

завдань з оборони держави у передбачених законодавством України випадках

та продовжують здійснювати їх укомплектування особовим складом,

озброєнням, боєприпасами, військовою та спеціальною технікою, іншими

матеріально-технічними засобами.”;

3) у статті 13:

у пункті 2 частини першої слова “є Верховним Головнокомандувачем

Збройних Сил України, як Верховний Головнокомандувач” замінити словами

“як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України”;

у пункті 4 частини першої слова “стратегії, доктрини, концепції”

замінити словом “документи” та слово “завдання” замінити словом “цілі”;

доповнити частину першу пунктом 10¹ такого змісту:

“10¹) здійснює погодження кандидатур відповідного суб’єкта

призначення на посади військового командування Збройних Сил України та

інших військових формувань рівня командувача роду військ (сил). Перелік

5

цих посад та порядок погодження кандидатур визначається Президентом

України;”;

4) статтю 15 викласти в такій редакції:

“Стаття 15. Міністерство оборони України

1. Міністерство оборони України є головним органом у системі

центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та

реалізацію державної політики у сфері оборони – воєнної політики,

військово-технічної політики, політики управління матеріальними

ресурсами, політики управління людськими ресурсами, політики цифрової

трансформації.

2. Міністерство оборони України очолює Міністр оборони України,

який призначається на посаду Верховною Радою України за поданням

Президента України з числа цивільних осіб.

Міністр оборони України підпорядковується Президентові України як

Верховному Головнокомандувачу Збройних Сил України.

Міністр оборони України підконтрольний та підзвітний Верховній Раді

України.

Міністр оборони України як член Кабінету Міністрів України здійснює

повноваження, визначені законами України “Про Кабінет Міністрів України”

та “Про центральні органи виконавчої влади”.

3. Міністр оборони України відповідає за формування та реалізацію

державної політики у сферах, що належать до компетенції Міністерства

оборони України, здійснює керівництво складовими системи Міністерства

оборони України та інші повноваження, визначені законодавством України.

До складових системи Міністерства оборони України входять апарат,

розвідувальний орган Міністерства оборони України та установи, заклади,

підприємства та організації, що забезпечують виконання завдань та функцій

Міністерства оборони України та належать до сфери його управління,

Збройні Сили України, Державна спеціальна служба транспорту, Військова

служба правопорядку у Збройних Силах України, а також Військова поліція.

4. Функції Міністерства оборони України визначаються положенням

про Міністерство оборони України, що затверджується Кабінетом Міністрів

України.

Нормативно-правові акти Міністерства оборони України з оборонних

питань є обов’язковими для виконання всіма посадовими особами та

державними органами України.”;

5) статтю 16 викласти в такій редакції:

“Стаття 16. Збройні Сили України

1. Збройні Сили України є військовим формуванням, на яке відповідно

до Конституції України покладаються оборона України, захист її

суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.

6

2. Збройні Сили України спільно з іншими складовими сил оборони

забезпечують стримування та відсіч збройної агресії проти України, охорону

повітряного простору держави та підводного простору у межах

територіального моря України, у випадках, визначених законом, беруть

участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.

3. Головнокомандувач Збройних Сил України є вищою військовою

посадовою особою в державі, яка відповідає за готовність Збройних Сил

України до виконання покладених завдань та їх розвиток, а також

застосування Збройних Сил України і переданих в його підпорядкування

інших складових сил оборони.

Головнокомандувач Збройних Сил України призначається на посаду та

звільняється з посади Президентом України за поданням Міністра оборони

України.

Головнокомандувач Збройних Сил України підпорядкований,

підконтрольний та підзвітний Міністру оборони України.

Повноваження Головнокомандувача Збройних Сил України

визначаються цим та іншими законами України.

4. Начальник Генерального штабу Збройних Сил України

підпорядковується Головнокомандувачу Збройних Сил України. Начальник

Генерального штабу Збройних Сил України відповідає за виконання функцій

і завдань, покладених на Генеральний штаб Збройних Сил України, зокрема

щодо визначення вимог до спроможностей сил оборони, потреб у ресурсах,

необхідних для належного виконання завдань Збройними Силами України та

іншими складовими сил оборони, стратегічного планування застосування та

розвитку Збройних Сил України, їх технічного оснащення, підготовки та

всебічного забезпечення.

Начальник Генерального штабу Збройних Сил України призначається

на посаду та звільняється з посади Президентом України за поданням

Міністра оборони України та пропозиціями Головнокомандувача Збройних

Сил України.

Начальник Генерального штабу Збройних Сил України очолює

Генеральний штаб Збройних Сил України, що є головним органом

військового управління з організації генерування військ (сил), необхідних

для відсічі та стримування збройної агресії, стратегічного планування

застосування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби

транспорту та інших складових сил оборони, їх мобілізаційної підготовки та

мобілізації, планування розвитку Збройних Сил України, координації і

контролю за виконанням завдань оборони у межах, визначених законами

України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та

Міністерства оборони України.

Генеральний штаб Збройних Сил України з урахуванням пропозицій

Командувача об’єднаних сил Збройних Сил України здійснює планування,

координацію та контроль за підготовкою всіх складових сил оборони з метою

набуття ними необхідних спроможностей.

Повноваження та порядок підзвітності начальника Генерального штабу

7

Збройних Сил України, функції та завдання Генерального штабу Збройних

Сил України визначаються в положенні, яке затверджується Міністром

оборони України.

5. Командувачі видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил

України підпорядковані Головнокомандувачу Збройних Сил України.

Командувачі видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України

відповідають за генерування військ (сил), розвиток підпорядкованих їм

військ (сил), їх технічне оснащення та всебічне забезпечення, набуття ними

оперативних (бойових, спеціальних) спроможностей, їх підготовку та

готовність до виконання визначених Головнокомандувачем Збройних Сил

України завдань.

Командувачі видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України у

процесі організації підготовки підпорядкованих військ (сил) та забезпечення

їх озброєнням, військовою технікою, іншими матеріально-технічними

засобами розробляють відповідні доктрини, настанови, бойові статути,

оперативні і тактичні стандарти підготовки до застосування та ведення

операцій (бойових дій).

Командувачі видів Збройних Сил України призначаються на посади та

звільняються з посад Президентом України за поданням Міністра оборони

України та пропозиціями Головнокомандувача Збройних Сил України.

Командувачі окремих родів військ (сил) Збройних Сил України

призначаються на посади та звільняються з посад Міністром оборони

України за поданням Головнокомандувача Збройних Сил України.

Повноваження та порядок підзвітності командувачів видів, окремих

родів військ (сил) Збройних Сил України, основні завдання та функції

командувань видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України

визначаються в положеннях, які затверджуються Міністром оборони

України.

Особливості діяльності Сил спеціальних операцій Збройних Сил

України та Сил територіальної оборони України визначаються Законом

України “Про основи національного спротиву” та іншими нормативно-

правовими актами.

6. Командувач об’єднаних сил Збройних Сил України

підпорядковується Головнокомандувачу Збройних Сил України. Командувач

об’єднаних сил Збройних Сил України відповідає за набуття Командуванням

об’єднаних сил Збройних Сил України спроможностей з управління

військами (силами), а також виконання об’єднаними силами визначених

Головнокомандувачем Збройних Сил України завдань у ході воєнних дій

(операцій) та інших форм застосування.

Командувач об’єднаних сил Збройних Сил України в межах наданих

йому повноважень бере участь у стратегічному плануванні застосування

Збройних Сил України та інших складових сил оборони.

Командувач об’єднаних сил Збройних Сил України призначається на

посаду та звільняється з посади Президентом України за поданням Міністра

оборони України та пропозиціями Головнокомандувача Збройних Сил

8

України.

Командувач об’єднаних сил Збройних Сил України очолює

Командування об’єднаних сил Збройних Сил України через яке здійснює

контроль за набуттям оперативних (бойових) спроможностей, планування

застосування та управління застосуванням сил і засобів Збройних Сил

України та інших складових сил оборони, які передані в його

підпорядкування, у ході операцій воєнних дій (операцій) та інших формах

застосування на всій території України, під час охорони повітряного

простору держави та підводного простору у межах територіального моря

України, а також національними контингентами і національним персоналом,

які беруть участь у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Командування об’єднаних сил Збройних Сил України є органом

військового управління, що призначений для забезпечення діяльності

Командувача об’єднаних сил Збройних Сил України, управління

застосуванням міжвидовими та міжвідомчими угрупуваннями військ (сил).

Повноваження та порядок підзвітності Командувача об’єднаних сил

Збройних Сил України, завдання і функції Командування об’єднаних сил

Збройних Сил України визначаються в положенні, яке затверджується

Міністром оборони України.”;

6) у статті 17:

у частині першій після слів “до системи Міністерства оборони

України,” доповнити словом “яке”, а слова “інших військових формувань,

утворених відповідно до законів України” замінити словами “інших

складових сил оборони”;

частину другу викласти в такій редакції:

“2. З настанням особливого періоду Державна спеціальна служба

транспорту приводиться в готовність до виконання завдань за призначенням

в умовах воєнного часу і виконує визначені планами завдання із забезпечення

стійкого функціонування транспортної інфраструктури в інтересах Збройних

Сил України та інших складових сил оборони.”;

частину третю викласти в такій редакції:

“3. Статус і повноваження Державної спеціальної служби транспорту

визначаються Законом України “Про Державну спеціальну службу

транспорту.”;

7) доповнити статтею 171 такого змісту:

“Стаття 171. Військова поліція.

1. Військова поліція – спеціальне військове правоохоронне

формування, призначене для забезпечення правопорядку серед громадян

України, які є військовослужбовцями, військовозобов’язаних та резервістів

9

під час проходження ними зборів, запобігання, виявлення кримінальних та

інших правопорушень у Збройних Силах України, їх розкриття і припинення,

забезпечення безпеки дорожнього руху військових транспортних засобів,

захисту прав і свобод військовослужбовців та військового майна від

протиправних посягань, участі у протидії диверсійним проявам і

терористичним актам та припиненні протиправних дій військовослужбовців і

цивільних осіб на військових об’єктах.

2. Статус і повноваження Військової поліції визначаються Законом

України “Про Військову поліцію”.”;

8) у статті 23:

доповнити частинами третьою – п’ятою такого змісту:

“3. Діяльність Державного космічного агентства України

спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-

прем’єр-міністра України - Міністра з питань стратегічних галузей

промисловості.

4. Державне космічне агентство України є центральним органом

виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у

сфері космічної діяльності.

5. Статус і повноваження Державного космічного агентства України

визначаються Законом України “Про космічну діяльність”.”;

9) у статті 25:

у частині першій слова “стратегій, концепцій, програм, планів розвитку

органів сектору безпеки і оборони, управління ресурсами та ефективного їх

розподілу” замінити словами “стратегій, концепцій, програм і планів”;

у пункті 2 частини другої слова “відкритість інформації про державну

політику, стратегічні документи, цілі, пріоритети і завдання планування,

прозорість та підзвітність використання ресурсів”;

пункт 3 частини другої викласти в такій редакції:

“3) цілісність, узгодженість, системність та послідовність планування у

секторі безпеки і оборони з урахуванням визначених цілей, пріоритетів,

припущень і обмежень;”;

абзац другий частини третьої викласти в такій редакції:

“Документами довгострокового планування є Стратегія національної

безпеки України, Стратегія воєнної безпеки України, Стратегія

зовнішньополітичної діяльності України та Національна розвідувальна

програма.

10

в абзаці четвертому частини третьої слова “за закритими закупівлями”

виключити;

10) статтю 26 викласти в такій редакції:

“Стаття 26. Документи довгострокового планування

1. Стратегія національної безпеки України є документом

довгострокового планування, що визначає цілі, пріоритети, шляхи та

інструменти (політичні, дипломатичні, воєнні, економічні, інформаційні та

інші) захисту та просування національних інтересів України в умовах

поточного та прогнозованого безпекового середовища. Стратегія

національної безпеки є основою для планування у сферах національної

безпеки та оборони.

Стратегія національної безпеки України схвалюється рішенням Ради

національної безпеки і оборони України і затверджується указом Президента

України не пізніше шести місяців після вступу Президента України на пост.

Перед внесенням на розгляд Ради національної безпеки і оборони

України основні положення проекту стратегії виносяться відповідним

комітетом Верховної Ради України на парламентські слухання за

результатами яких Президенту України, як голові Ради національної безпеки

і оборони України, надаються відповідні рекомендації.

Президент України у разі необхідності може вносити зміни до Стратегії

національної безпеки України в установленому порядку.

До підготовки проекту Стратегії національної безпеки України

залучаються Апарат Ради національної безпеки і оборони України,

Національний інститут стратегічних досліджень, державні органи,

інституції громадянського суспільства, а також можуть залучатися іноземні

експерти.

Реалізація Стратегії національної безпеки України здійснюється за

рахунок синхронізованого використання національного безпекового,

оборонного, економічного, інтелектуального потенціалів із залученням

механізмів державно-приватного партнерства, а також міжнародної

консультативної, фінансової та матеріально-технічної допомоги.

Стратегія національної безпеки України оприлюднюється в

установленому законодавством порядку (крім положень, що містять

інформацію з обмеженим доступом).

2. Стратегія національної безпеки України є основою для підготовки

наступних документів довгострокового планування:

Стратегія воєнної безпеки України – Міністерством оборони України;

Стратегія зовнішньополітичної діяльності України - Міністерством

закордонних справ України;

Національна розвідувальна програма – визначеним Президентом

України координаційним органом з питань розвідувальної діяльності.

3. Стратегія воєнної безпеки України, за результатами проведення

оборонного огляду, та Стратегія зовнішньополітичної діяльності України

11

подаються відповідними керівниками центральних органів виконавчої влади

на розгляд Кабінету Міністрів України, який за результатами їх розгляду

вносить до Ради національної безпеки і оборони України для схвалення та

подальшого затвердження указом Президента України.

Національна розвідувальна програма затверджується у порядку

визначеному цим Законом.

4. Президент України у разі необхідності може вносити зміни до

документів довгострокового планування в установленому порядку.

5. Документи довгострокового планування є основою для підготовки

інших стратегій та документів щодо програмування і бюджетного

планування у сферах національної безпеки і оборони.”;

11) статтю 28 викласти в такій редакції:

“Стаття 28. Стратегічний оборонний бюлетень

1. Стратегічний оборонний бюлетень України є документом, що

визначає цілі та завдання розвитку спроможностей сил оборони, а також

очікувані результати їх досягнення.

Стратегічний оборонний бюлетень України розробляється

Міністерством оборони України, після затвердження Стратегії воєнної

безпеки України та за результатами оборонного огляду.

До підготовки проекту Стратегічного оборонного бюлетеня Україниї

залучаються представники складових сектору оборони, інституції

громадянського суспільства, а також можуть залучатися іноземні експерти.

Стратегічний оборонний бюлетень України затверджується Міністром

оборони України.

2. Стратегічний оборонний бюлетень України оприлюднюються в

установленому законодавством порядку (крім положень, які містять

інформацію з обмеженим доступом).”;

12) доповнити статтею 28¹ такого змісту:

“ Стаття 28¹. Інші стратегії у сферах національної безпеки і оборони

1. Інші стратегії у сферах національної безпеки і оборони є

документами середньострокового планування, які розробляються

центральними органами виконавчої влади та іншими державними органами

на основі Конституції та законів України, Стратегії національної безпеки

України, висновків з аналізу та прогнозів середовища безпеки із урахуванням

обсягів виділених ресурсів.

2. Інші стратегії у сфері національної безпеки і оборони за

погодженням з Радою національної безпеки і оборони України подаються

визначеними Кабінетом Міністрів України державними органами на розгляд

і затвердження Уряду.

3. Керівники центральних органів виконавчої влади та інших

державних органів самостійно визначають структуру та зміст інших стратегій

12

у сферах національної безпеки і оборони.

Основними елементами інших стратегії є:

висновки з аналізу безпекового середовища та прогноз розвитку

відповідної сфери діяльності;

основні цілі державної політики у відповідній сфері діяльності;

основні напрями, інструменти, засоби, спроможності та ресурси, що

будуть використані (залучені) для досягнення цілей у відповідній сфері

діяльності.

Основна мета інших стратегій це забезпечення прозорості діяльності

відповідного центрального органу виконавчої влади та іншого державного

органу, використання коштів платників податків, посилення політичної

відповідальності керівників державних органів та парламентського

контролю.

4. Інші стратегії є основою для бюджетного планування центрального

органу виконавчої влади та іншого державного органу.

5. Інші стратегії мають бути розроблені та затверджені не пізніше

шести місяців після затвердження Стратегії національної безпеки України.

6. Інші стратегії оприлюднюються в установленому законодавством

порядку (крім положень, які містять інформацію з обмеженим доступом).

7. Державні органи готують щорічні звіти про стан виконання інших

стратегій, які підлягають оприлюдненню.”;

13) статтю 29 виключити;

14) статтю 30 виключити;

15) статтю 31 виключити;

16) у статті 33:

у частині першій слова “на основі галузевих” замінити словами

“у відповідності до інших”;

частину другу після слів “за підготовку та подання” доповнити словами

“державних цільових”;

17) у статті 35:

абзац другий частини першої після слів “не менше 3 відсотків”

доповнити словами “запланованого обсягу внутрішнього валового продукту”

та слова “сил оборони” замінити словами “Міністерства оборони України та

складових його системи”;

13

частину першу доповнити абзацами третім–четвертим такого змісту:

“Під час дії особливого періоду обсяг видатків на фінансування сектору

безпеки і оборони збільшується з урахуванням потреб в оборонних витратах

необхідних для стримування і відсічі збройної агресії проти України, захисту

її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.

Формування таких потреб здійснюється з урахуванням заходів,