Проєкт Постанови про визнання державного суверенітету Чеченської Республіки Ічкерія

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до проекту Постанови Верховної Ради України

«Про визнання державного суверенітету Чеченської Республіки Ічкерія»

1.Обґрунтування необхідності прийняття проекту

Згадуючи про прагнення до суверенітету чи автономії у різних регіонах

сучасної росії хотілося б наголосити на спроби визнання незалежності Чечні та

решти Північного Кавказу.

У червні 1991 року на території колишньої Чечено-Інгушської Автономної

Радянської Соціалістичної Республіки з’явилася незалежна Чеченська

Республіка (з 1994 року - Чеченська Республіка Ічкерія). Вона фактично

проіснувала до 2000 року. У листопаді Чеченська Республіка, спираючись

на закони із москвою та Конституцію СРСР, вийшла зі складу Радянського

Союзу та оголосила про незалежність. У березні 1992 року у Чеченської

Республіки з’явилася Конституція. Потім вона відмовилася підписувати

Федеративний договір. А натомість підписала міжурядову угоду про повне

виведення російських (колишніх радянських) військ зі своєї території. І на

початку липня останній російський солдат залишив Чечню.

Довідка

У квітні 1990 року Верховна Рада СРСР ухвалила закон, у якому було прописано порядок виходу республік

із Радянського Союзу. У випадку з автономіями на кшталт Чечено-Інгушської АРСР питання самовизначення

вирішувалося на референдумі кожного з народів окремо — чеченців та інгушів.

Довідка

Після розвалу СРСР кремль перейменував Російську Радянську Федеративну Соціалістичну Республіку на

російську федерацію і хотів зберегти у її складі всі республіки, краї, області та автономні округи, які входили до

РРФСР. Тринадцятого березня 1992 року всі вони, окрім Чечні та Татарстану, підписали новий Федеративний

договір і увійшли до складу росії.

Однак у кремлі юридично не визнали незалежність Чеченської Республіки і

спробували її повернути до складу росії — спочатку переговорами, потім

транспортною та економічною блокадою. Коли це не допомогло, москва

наприкінці 1994 року розпочала військове вторгнення, яке назвали «операцією з

наведення конституційного ладу». Тактика росіян була приблизно такою самою,

як і зараз в Україні — масовані авіабомбардування, ракетні та артилерійські

обстріли міст і сіл, зокрема й боєприпасами, забороненими міжнародними

конвенціями. Через це загинули тисячі мирних мешканців. Але у прямих

бойових зіткненнях війська росії зазнали великих втрат. Зрештою, у серпні 1996

року росія і Чечня уклали мирний договір. Почалося виведення російських військ

із республіки, яка зберегла незалежність, а кремль фактично визнав поразку.

Нове вторгнення до Чечні росія розпочала у серпні 1999 року. На ньому

пропіарився тодішній глава ФСБ і майбутній, фактично незмінний «президент»

путін. Цього разу вторгнення назвали «контртерористичною операцією». До

квітня 2000 року російські війська фактично окупували територію Чечні.

Повстанці перейшли до тактики партизанської боротьби, а деякі польові

командири захоплювали заручників, як це було в Беслані та Москві.

У Грозному поставили проросійську адміністрацію на чолі з Ахматом

Кадировим, батьком нинішнього глави підконтрольної росії Чечні рамзана

кадирова.

2

Режим «контртерористичної операції» у Чечні скасували лише у

2009 році. Але боротьба проти федеральної влади тривала майже по всьому

Північному Кавказу. Крім Чечні, рухи щонайменше за автономію існують у

Дагестані, Інгушетії, Північній Осетії — Аланії, Кабардино-Балкарії та

Карачаєво-Черкесії.

Довідка

РФ, як правонаступниця СРСР, провела дві кроваві загарбницькі війни проти незалежної Чеченської

Республіки Ічкерія. Перша війна була з 11 грудня 1994 по 31 серпня 1996 року, друга – з 7 серпня 1999 по 20 квітня

2000 рік, яку Росія офіційно називала контртерористичною операцією (з 20 квітня 2000 до 16 квітня 2009 року

– чеченська партизанська війна).

Вважаємо важливим нагадати українцям історію і причини цих воєн:

Військовий конфлікт полягав у прагненні Росії приєднати до себе Чечню, яка на

підставі прийнятому 1990 року Закону СРСР "Про порядок вирішення питань,

пов'язаних з виходом союзної республіки з СРСР", в третій статті якого

забезпечувалось право автономних утворень на вихід зі складу СРСР чи своєї

союзної республіки, законно реалізувала своє право на вихід зі складу

Радянського Союзу.

8 червня 1991 року Загальнонаціональний конгрес чеченського народу на

чолі з генералом Джохаром Дудаєвим (з яким я був знайомий) проголосив

незалежність Чеченської Республіки Ічкерії, яка входила до складу Чечено-

Інгушської Автономної республіки.

Одностороннє проголошення незалежності Ічкерії спровокувало владу РФ

на військову агресію (у 1994-1996 і 1999-2009 роках) з метою повернути країну

під свою окупацію.

Знаково, що на той час чеченський народ у більшості своїй проявив

неабияку прихильність ідеям демократії та правам людини, в надії отримати

схвалення на власне усамостійнення з боку міжнародної спільноти.

Так, відомо, що у виборах 27 жовтня 1991 року взяли участь 458 тисяч 144

особи, котрі становили 72% від загальної кількості населення Ічкерії (638 тисячі

608 осіб).

За доволі прозорим процесом голосування стежили десятки міжнародних

спостерігачів, включно з представниками країн Балтії та Грузії, а також велика

кількість журналістів.

Генерала Джохара Дудаєва підтримало 90,1% виборців, уповноваживши

негайно розпочати втілення у життя Декларації про суверенітет, від'єднавшися

від РФ.

Свій перший указ на посаді керівника Чеченської Держави (Нохчійн

Пачхьалкх) Джохар Дудаєв видав 1 листопада 1991 р. і називається він – «Про

оголошення державного суверенітету Чеченської Республіки».

Керуючись Декларацією про державний суверенітет республіки та

волевиявленням громадян Чеченської Республіки, вираженим прямими та

загальними виборами, оголосити про державний суверенітет Чеченської

Республіки з 1 листопада 1991 року.

Документ, ухвалений відповідно до засад міжнародного права, ґрунтувався

на липневій Декларації про суверенітет і результатах жовтневого всенародного

волевиявлення чеченців.

На початку березня наступного 1992 року парламент Чеченської республіки

затвердив Основний Закон країни, юридично закріпивши свою остаточну

3

державну незалежність. Однак подальші події показали, що надії

чеченців на демократію, міжнародне право і міжнародну спільноту виявилися

марними. Бо вчинена Кремлем багаторічна бійня в Чечні, була оголошена на

Заході "внутрішньою справою Росії", в яку, крім українських націоналістів і

арабських добровольців, не захотіли втручатися заради підтримки маленького,

але гордого кавказького народу.

Проголошення незалежності, обрання президента і парламенту Ічкерії не

було оскаржено чи скасовано урядами або верховними радами СРСР та РРФСР.

Таким чином, Чеченська Республіка Ічкерія, відповідно до діючого на той час

законодавства, стала законно незалежною суверенною державою і відкрила свої

представництва в Афганістані, Азербайджані, Грузії, Литві, Естонії, Туреччині,

Катарі та ще приблизно в десяти країнах. На превеликий жаль Ічкерія не

отримала міжнародної підтримки у вигляді визнання її суверенітету і

незалежності провідними світовими країнами, зокрема США, Великою

Британією, Канадою, Австралією, Японією та пострадянськими республіками,

які стали незалежними державами, а також ООН.

Не визнання світом незалежності Ічкерії стало однією з підстав для

військового вторгнення Росії в Чечню 11 грудня 1994 року на підставі указу

президента Росії Єльцина про проведення в Чеченській республіці "військової

операції з метою деескалації військового конфлікту" , а на справді – знищення

незалежності Ічкерії. З точки зору міжнародного права це був акт воєнної агресії

Росії проти незалежної держави Ічкерія.

Внаслідок бойових дій велика кількість чеченських населених пунктів була

зруйнована. Під час війни загинуло близько 120 тисяч мирних жителів, значна

частина з яких — діти. Близько 200 тисяч чеченців було поранено. Майже

половина населення Чечні стала біженцями.

В ході війни російські військові проводили як цілеспрямовані масові

вбивства, винищення і геноцид етнічних чеченців, так і їх винищення, як

результат способу ведення бойових дій. Наприклад, масовані бомбування і

артобстріли, внаслідок яких міста Аргун і Грозний були майже повністю

зруйновані (як Маріуполь, Сєвєродонецьк, Волноваха, Охтирка та десятки інших

міст в Україні), були спрямовані також на винищення мирних жителів цих міст.

2.Цілі і завдання проекту

Метою запропонованої Постанови є визнання державної незалежності та

суверенітету Чеченської Республіки Ічкерія .

3.Загальна характеристика та основні положення проекту Постанови

Поданим проектом Постанови передбачається визнати державну

незалежність та суверенітет Чеченської Республіки Ічкерія. Запропонувати

Президенту України прийняти рішення про визнання Чеченської Республіки

Ічкерія як незалежної та суверенної держави та встановити з нею дипломатичні

відносини. Звернутися до держав Європейського Союзу, Сполучених Штатів

Америки, інших держав, які керуючись вищевикладеними мотивами визнали

4

незалежність Косово, визнати незалежність Чеченської Республіки

Ічкерія. Кабінету Міністрів України після прийняття Президентом України

рішення про визнання незалежності Чеченської Республіки Ічкерія здійснити

необхідні заходи, пов'язані з встановленням дипломатичних та інших відносин

із зазначеною державою в національних інтересах України.

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання

У даній сфері регулювання діють Конституція України, Статут Організації

Об'єднаних Націй.

Реалізація положень поданого законопроекту після його прийняття не

потребує внесення змін до інших законів України.

5.Фінансово-економічне обґрунтування

Прийняття проекту Постанови не потребуватиме внесення змін до

Державного та місцевих бюджетів України.

6.Прогноз соціально-економічних, правових та інших наслідків

прийняття акту

Прийняття проекту Постанови дозволить Україні визнати державну

незалежність та суверенітет Чеченської Республіки Ічкерія та встановити

дипломатичні та інші відносини із зазначеною державою в національних інтересах

України.

Народні депутати України

ЄАС ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Підписувач:ГОНЧАРЕНКО ОЛЕКСІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ

Сертифікат: 2B6C7DF9A3891DA10400000038FE0900100E5903

Дійсний до: 08.04.2023 23:59:59Апарат Верховної Ради України

№ 338д9/1-2022/111335 від 09.07.2022