Проєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання додаткових соціальних гарантій медичним працівникам, які брали безпосередню участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції та/або здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об'єднаних сил

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання додаткових соціальних гарантій медичним працівникам, які брали безпосередню участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції та/ або здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об’єднаних сил"

1. Обґрунтування необхідності прийняття законопроекту

Як відомо, надання медичної допомоги під час збройного конфлікту є передумовою реалізації права на здоров’я. Медичний персонал під час збройного конфлікту користується привілеями та задля його захисту використовується розпізнавальні емблеми і сигнали. Міжнародно-правовий захист медичного персоналу під час збройного конфлікту базується як на договірних, звичаєвих, так і на рекомендаційних нормах.

Захист медичного персоналу під час збройного конфлікту закріплений у таких міжнародних актах:  Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 р., Женевській конвенції про поводження з військовополоненими від 12.08.1949 р., Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях від 12.08.1949 р., Конвенції про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі від 12.08.1949 р., Додатковому протоколі Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 р., Додатковому протоколі до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується  захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру (Протокол II), від 8 червня 1977 р.

Цивільний   медичний   персонал  знаходиться під захистом під час збройного конфлікту за змістом ст. 15 Додаткового протоколу I від 8 червня 1977 р. Для самозахисту медичному персоналу на санітарних літальних апаратах дозволяється мати легку  особисту  зброю (п. 3 ст. 28 Додаткового протоколу I від 8 червня 1977 р.). У ст. 1 Додатку 1 до Додаткового протоколу I від 8 червня 1977 р. містяться вимоги до посвідчення особи для постійного цивільного медичного персоналу.

У ст. 9 Додаткового протоколу II від 8 червня 1977 р. гарантується захист медичному персоналу і для нього повинні створюватися належні умови для надання медичної допомоги. У жодному разі медичний персонал не можна примушувати до дій, не сумісних з медичною етикою (п. 2 ст.16 Додатковий протокол I від 8 червня 1977 р., п. 2 ст. 10 Додатковий протокол II від 8 червня 1977 р.). За медичні дії, сумісні з медичною етикою, медичний персонал не може піддаватися покаранню (п. 1 ст. 16 Додатковий протокол I від 8 червня 1977 р., п. 1 ст. 10 Додатковий протокол II від 8 червня 1977 р., норма 26 звичаєвого МГП). Під час збройних конфліктів міжнародного та не міжнародного характеру діє норма 25 звичаєвого МГП, згідно з якою медичний персонал користується захистом і втрачає його, якщо поза своїми гуманітарними функціями вчиняють дії, що завдають шкоди противнику. Під час збройного конфлікту гарантується дотримання медичної таємниці та медичний персонал має право не надавати інформацію про своїх пацієнтів (п. 3 ст.16 Додатковий протокол I від 8 червня 1977 р., п. 4 ст. 10 Додатковий протокол II від 8 червня 1977 р.). Норма 30 звичаєвого МГП, яка діє під час збройних конфліктів міжнародного та не міжнародного характеру забороняє напади, спрямовані проти медичного та духовного персоналу та об’єктів, які у відповідності з міжнародним правом використовують розпізнавальні емблеми, що передбачені Женевськими конвенціями.

Попри міжнародно-правові норми, законодавство України на сьогодні не містить завершеного правового регулювання механізмів захисту соціальних прав цивільних медиків в умовах збройного конфлікту. Особливо гостро на сьогодні стоїть проблема посилення соціального захисту медичних працівників, які, перебуваючи в зоні проведення АТО/ООС, щоденно ризикуючи своїм життям і здоров’ям, виконують свої посадові обов’язки та рятують життя українських воїнів.

Багато медичних працівників при виконання професійних обов’язків отримали інвалідність унаслідок поранень чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території, де вони здійснюють свої повноваження, та населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, під час проведення АТО/ООС.

Водночас, надання законодавством таким медичним працівникам статусу учасника бойових дій (з відповідним поширенням на них дії ряду соціальних пільг, властивих УБД згідно із Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») неможливе, оскільки прямо суперечить статтям 43-44 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року, що ратифікований Україною і є частиною національного законодавства. Згідно з його положеннями, медичні працівники не належать до комбатантів. Зазначені положення є обов’язковими для виконання Україною.

Натомість, пропонований законопроект дасть можливість надати медичним працівникам додаткові соціальні пільги без формалізації їх статусу як учасників бойових дій, що зумовить позитивну дискримінацію зазначеної соціальної групи та не суперечитиме вимогам вищезгаданого Додаткового протоколу до Женевських конвенцій 1949 року.

2. Цілі і завдання та основні положення законопроекту

Метою законопроекту є правове врегулювання надання додаткових соціальних гарантій медичним працівникам, які на постійній основі виконують свої професійні обов’язки в зоні проведення АТО/ООС, постійно ризикують своїм життям і здоров’ям, рятуючи життя українських воїнів.

Така мета реалізується шляхом внесення комплексних взаємоузгоджених змін до кількох законодавчих актів, зокрема до Земельного кодексу України, а також до законів України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», «Про оздоровлення та відпочинок дітей», «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», «Про зайнятість населення».

Зазначеній соціальній категорії надаються, зокрема, такі пільги:

надання безоплатно земельних ділянок без проведення обов’язкових земельних торгів;

надання права на призначення дострокової пенсії за віком;

включення їх дітей до переліку дітей, які потребують особливої соціальної уваги та підтримки;

надання державної підтримки у розмірі 50 відсотків вартості будівництва (придбання) доступного житла та/або пільгового іпотечного житлового кредиту;

поширення на цю категорію осіб права на додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню з боку держави.

3. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють зазначене питання є  Земельний кодекс України, закони України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», «Про оздоровлення та відпочинок дітей», «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», «Про зайнятість населення».

4. Фінансово-економічне обґрунтування

На момент внесення законопроекту його реалізація не потребує додаткових видатків із Державного бюджету України.

5. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття законопроекту

Прийняття законопроекту дозволить забезпечити підвищити рівень соціального захисту медичних працівників, створить законодавчу основу для надання додаткових соціальних пільг і гарантій для медичних працівників, які здійснюють свою професійну діяльність безпосередню участь в районах проведення АТО/ООС.

Народні депутати України

Я.В. Зінкевич

І.В. Геращенко,

М.М. Іонова,

І.В. Фріз,

І.О. Климпуш-Цинцадзе,

Р.М. Павленко,

С.Р. Федина,

В.І. Ар’єв,

В.П. Сюмар,

М.В. Саврасов,

О.О. Гончаренко,

Н.П. Южаніна