Проєкт Закону про внесення змін до Цивільного та Господарського кодексів України щодо приведення у відповідність із законодавством Європейського Союзу в частині вимог до торгівлі на внутрішньому ринку

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

Комітет з питань економічного розвитку

01008, м.Київ-8, вул. М. Грушевського, 5

В И С Н О В О К

до проекту Закону України про внесення змін

до Цивільного та Господарського кодексів України

щодо приведення у відповідність до законодавства Європейського Союзу

в частині вимог до торгівлі на внутрішньому ринку

(реєстр. № 2529 від 04.12.2019)

Комітет на своєму засіданні 15 червня 2020 року (протокол № 34)

розглянув проект Закону України про внесення змін до Цивільного та

Господарського кодексів України щодо приведення у відповідність до

законодавства Європейського Союзу в частині вимог до торгівлі на

внутрішньому ринку (реєстр. № 2529 від 04.12.2019 р.).

Законопроектом пропонується внести зміни до Цивільного та

Господарського кодексів України, передбачивши встановлення

максимального терміну розрахунків між постачальниками продовольчих

товарів та продавцями, які здійснюють торгівлю ними. Так для товарів, строк

придатності яких менше одинадцяти днів, передбачається, що розрахунки між

ними здійснюються не пізніше десяти календарних днів з дня отримання партії

товарів, для товарів, строк придатності яких понад десять днів - розрахунки

здійснюються не пізніше шістдесяти календарних днів з дня отримання партії

товарів (зміни до статті 712 Цивільного кодексу України).

Щодо запропонованих законопроектом змін, необхідно зазначити

наступне.

Відносини, що виникають між сторонами договору поставки,

врегульовані відповідними положеннями Цивільного кодексу України (стаття

712) та Господарського кодексу України (§ 1 Глави 30, зокрема, щодо строків

і порядку поставки – статтею 267).

Статтею 712 Цивільного кодексу України, яка регламентує відносини в

рамках договору поставки, встановлено, що до договору поставки

застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не

встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та

виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для

державних потреб. Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України

(загальні положення щодо оплати товару в рамках відносин купівлі-продажу)

встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття

або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або

актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 267 Господарського кодексу України врегульовані строки і

порядок поставки, однак не встановлені максимальні строки розрахунку за

поставлену продукцію. Частиною другою статті 265 визначається, що договір

поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного

замовлення, а частиною шостою цієї ж статті встановлено, що до відносин

поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні

положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Таким чином, на сьогодні Цивільним та Господарським кодексом

України не встановлено максимальних строків розрахунку за договорами

поставки. Відповідні умови поставки вільно визначаються суб’єктами

господарювання під час укладення договору.

Такий підхід кореспондується із загальними засадами цивільного

законодавства, однією з яких є свобода договору, згідно з якою сторони є

вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов

договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного

законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості

(статті 6, 627 Цивільного кодексу України).

Запропоновані положення законопроекту щодо встановлення

максимальних строків розрахунків між постачальниками харчових продуктів

та суб’єктами господарювання призведе до обмеження умов конкуренції між

постачальниками, оскільки самі товаровиробники не зможуть реально та

ефективно конкурувати між собою, надаючи більш конкурентні умови в

процесі співробітництва з потенційними покупцями виробленої продукції.

Необхідно також відзначити, що неможливість розрахуватися за

поставлений товар в межах законодавчо встановленого строку з об’єктивних

причин, зокрема, таких як проведення карантинних заходів з метою

запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби

COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, призведе до значного

збільшення кількості судових спорів між постачальниками та реалізаторами.

Положення законопроекту не відповідають вимогам статті 4 Закону

України "Про захист економічної конкуренції", що декларує неприпустимість

будь – яких дій з боку органів влади, які можуть мати негативний вплив на

конкуренцію. Нововведення, запропоновані законопроектом, які стосується

виключно певної галузі бізнесу, а саме торгівлі продовольчими товарами,

ставлять в нерівні умови суб’єктів господарювання з іншими учасниками

ринку, наприклад з виробниками харчових продуктів, які, будуть перекладати

власні комерційні ризики на інших суб’єктів господарювання та отримувати

безпідставні конкурентні переваги. Такий підхід може негативно вплинути на

імідж Україні на міжнародній арені, погіршити інвестиційний клімат,

спричинити відтік іноземного капіталу, а також вплинути на зростання рівня

тіньової економіки.

Окремо слід звернути увагу, що метою даного законопроекту, як

заначено в пояснювальній записці до нього, є імплементація у вітчизняне

законодавство норм Директиви Європейського Парламенту і Ради 2011/7/ЄС

від 16 лютого 2011 року "Про протидію простроченню платежів в торгових

операціях" (далі – Директива 2011/7).

Проте, Директива 2011/7/ЄС у першу чергу спрямована на протидію

простроченню платежів в торгових операціях (стаття 1) і детально врегульовує

саме зазначені питання. Стосовно встановлення строків оплати за

контрактами, то Директивою 2011/7/ЄС чітко визначено максимальні строки

розрахунків лише у торгових операціях, де закупівля здійснюється за державні

кошти, при цьому за загальним правилом такий строк складає 30 днів (стаття

6). Щодо торгових операцій між суб’єктами підприємницької діяльності, то

пунктом 5 статті 3 Директиви 2011/7/ЄС передбачено, що держави-члени ЄС

мають забезпечити, що період оплати, зазначений в контракті, не перевищує

60 календарних днів, якщо інше однозначно не передбачається в контракті та

за умови, що це не надзвичайно несправедливо по відношенню до кредитора.

Таким чином, прийняття законопроекту призведе до збільшення

регуляторного навантаження на бізнес, що матиме негативний вплив, зокрема,

на суб'єктів малого та середнього підприємництва, які працюють у сфері

роздрібної торгівлі харчовими продуктами, а його наслідком стане обмеження

конкуренції на відповідному ринку та його монополізація.

З огляду на зазначене, враховуючи, що Комітет стоїть на засадах

невтручання держави і будь-якого бюрократичного апарату у господарські

відносини та максимальної свободи господарської діяльності, більшої, ніж у

Європейському Союзі, а також всебічно обговоривши питання, Комітет

Верховної Ради України з питань економічного розвитку

ВИРІШИВ:

1.Рекомендувати Комітету з питань правової політики внести

пропозицію до Верховної Ради України про відхилення проекту Закону

України про внесення змін до Цивільного та Господарського кодексів України

щодо приведення у відповідність до законодавства Європейського Союзу в

частині вимог до торгівлі на внутрішньому ринку (реєстр. № 2529 від

04.12.2019), внесеного народним депутатом України Дануцею О.А.

2.Направити висновок до Комітету Верховної Ради України з питань

правової політики, який визначено головним з підготовки і попереднього

розгляду законопроекту.

Голова Комітету Д.А. Наталуха СЕДО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Підписувач:Наталуха Дмитро Андрійович (3203419593)

Сертифікат: 20B4E4ED0D30998C0400000026532C0099B57800

Дійсний до: 19.08.2021 0:00:00Апарат Верховної Ради України

№ 04-16/08-2020/78417 від 17.06.2020