Проєкт Постанови про заходи, направлені на забезпечення захисту прав та інтересів дітей, які залишились без батьківського піклування, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у процесі трансформації будинків дитини

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до проекту постанови Верховної Ради України

"Про заходи, направлені на забезпечення захисту прав та інтересів

дітей, які залишились без батьківського піклування,

дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування,

у процесі трансформації будинків дитини"

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Сьогодні в Україні реалізується затверджена Урядом Національна стратегія реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки (далі – Стратегія), яку розроблено з метою зміни існуючої системи інституційного догляду та виховання дітей, яка не відповідає реальним потребам дітей та сімей з дітьми, і створення умов для повноцінного виховання та розвитку дитини в сім’ї.

На II-ому етапі реалізації Стратегії (2019-2025 роки) передбачено, зокрема:

реформування закладів інституційного догляду та виховання дітей (крім спеціальних закладів загальної середньої освіти для дітей з порушенням зору слуху, дітей із складними порушеннями розвитку та закладів спеціалізованої освіти, зарахування до яких здійснюється за результатами конкурсного відбору) шляхом їх реорганізації та перетворення у заклади з денним наданням освітніх, культурних, медичних, реабілітаційних, соціальних та інших послуг для дітей та сімей з дітьми відповідно до їх потреб;

створення умов для повноцінного догляду і виховання в сім’ї дітей перших років життя, надання підтримки батькам, забезпечення дітей необхідними медичними, реабілітаційними, соціальними послугами, а також розвиток послуг раннього втручання та патронату над дітьми за місцем проживання сім’ї для припинення практики влаштування дітей віком до трьох років до закладів інституційного догляду та виховання дітей;

розвиток сімейних форм виховання (усиновлення, опіка, піклування, прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу), патронату над дітьми, малих групових будинків відповідно до потреб територіальної громади для припинення практики влаштування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, до закладів інституційного догляду та виховання;

зменшення кількості дітей, які цілодобово перебувають в системі інституційного догляду та виховання дітей, якщо це відповідає їх найкращим інтересам, зокрема шляхом їх реінтеграції до біологічних родин, влаштування до сімейних форм виховання або форм виховання, наближених до сімейних;

забезпечення доступності послуг для дітей та сімей з дітьми відповідно до їх потреб на рівні територіальної громади;

забезпечення територіальними громадами системної роботи з розвитку соціальних послуг та захисту прав дитини, спрямованої на створення сприятливих умов для догляду і виховання кожної дитини у сімейному або наближеному до сімейного середовищі та ін.

В цілому заходи стратегії можна визначити як правильні і доцільні, що направлені на забезпеченні прав і найкращих інтересів дитини та її виховання і розвитку в сімейних умовах або умовах, максимально наближених до сімейних.

Проте, припинення практики влаштування дітей віком до трьох років до закладів інституційного догляду та виховання дітей в сьогоднішніх умовах є дуже проблематичним, оскільки альтернативи для дітей цієї вікової категорії дітей майже відсутні.

Основним напрямом трансформації будинків дитини у сфері управління МОЗ України, в яких перебувають діти від народження до чотирьох років, пропонується їх перетворення в центри медичної реабілітації та паліативної допомоги.

Разом з тим, залишається без відповідей проблема подальшого влаштування тих дітей, які є здоровими і не потребують медичної реабілітації та паліативної допомоги, а також дітей раннього віку, дітей, яких батьки відмовилися забрати з медичних закладів, підкинутих дітей, дітей, які залишились без батьківського піклування, у тому числі фінансування потреб таких дітей.

Явище довготривалого перебування новонароджених дітей, які покинуті батьками не з причин інвалідності дітей, а з інших соціальних причин, у медичних закладах, набуло досить широкого поширення. У такій ситуації на медичних працівників фактично покладаються невластиві обов'язки з догляду за здоровими дітьми. Таким чином, проблема тимчасового влаштування дітей у більшості випадків вирішується за рахунок лікувальних закладів охорони здоров’я, які надають послугу такого влаштування, а не медичної допомоги.

Та і сама трансформація будинків дитини у центри є проблематичною і часто фінансово-непідйомною для територіальних громад, на які державою перекладено безліч функцій і видатків у процесі децентралізації державної влади. Тому на цьому етапі трансформації держава повинна забезпечити не лише подальше співфінансування будинків дитини, а виділяти кошти на модернізацію та переоснащення будинків дитини, які реорганізуються у центри медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям.

Вимагає більшої уваги і робота самих органів, які взаємодіють у сфері захисту прав дітей, зокрема, прогалини у співпраці служб охорони здоров’я та служб у справах дітей для профілактики відмов від новонароджених дітей. Сьогодні бракує психологів та фахівців із соціальної роботи, які могли б надати психологічну допомогу, пояснити негативні наслідки для дитини втрати батьків, її перебування у закладі інституційного догляду, надати інформацію про можливі види підтримки сімей з дітьми та соціальні послуги для них.

Крім того, доцільним з точки зору профілактики соціального сирітства є також удосконалення роботи та розвиток мережі соціальних центрів матері та дитини, в яких можуть тимчасово проживати жінки на сьомому - дев’ятому місяцях вагітності та матері із дітьми віком від народження до 18 місяців, які перебувають у складних життєвих обставинах.

Хоча реінтеграції дітей у біологічні родини є пріоритетною порівняно з іншими альтернативами вибуття дітей із закладів, такими як усиновлення і влаштування в сімейні форми виховання, реформа системи інституційного догляду та виховання дітей не може бути реалізована без всебічного розвитку сімейних форм виховання, під яким слід розуміти не просто матеріальну та соціальну підтримку людей, які беруть на себе відповідальність за виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених піклування батьків, а системний підхід, що передбачатиме конкретні і чіткі заходи, строки, відповідальних за їх реалізацію, і одне із головних - достатнє державне фінансування розвитку сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Такий системний підхід розвитку сімейних форм виховання можна реалізувати шляхом впровадження Загальнодержавної цільової соціальної програми підтримки та розвитку сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

2. Цілі і завдання прийняття акта

Цілі і завдання законопроекту – вжиття заходів для забезпечення прав і найкращих інтересів дітей, які залишилися без батьківського піклування, системного розвитку сімейних форм виховання, підтримки батьків у виконанні їхніх обов’язків піклуватися про своїх дітей, запобігання випадків безпідставного вилучення дітей із сімей та відмови від них.

3. Загальна характеристика і основні положення проекту акта

Проектом постанови пропонується Кабінету Міністрів України та органам місцевого самоврядування вжити низку заходів у сфері забезпечення прав та інтересів дітей, які залишилися без батьківського піклування, а саме:

1. Кабінету Міністрів України:

у тримісячний строк з дня прийняття цієї Постанови підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України проект закону щодо затвердження Загальнодержавної цільової соціальної програми підтримки та розвитку сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

врахувати у проекті Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" видатки на:

підвищення не менше ніж на 50 відсотків державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях, оплати послуг патронатного вихователя, допомоги на утримання дитини в сім’ї патронатного вихователя, допомоги на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування;

співфінансування будинків дитини за рахунок медичної субвенції;

субвенцію місцевим бюджетам на модернізацію та переоснащення будинків дитини, які реорганізуються у центри медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям.

2. Кабінету Міністрів України у двомісячний строк з дня прийняття цієї Постанови забезпечити організацію розроблення та затвердження відповідних нормативно-правових актів, спрямованих на урегулювання питань:

створення у центрах медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям відділення для короткотермінового (не більше чотирьох місяців) перебування дітей раннього віку, дітей, яких батьки відмовилися забрати з медичних закладів, підкинутих дітей, дітей, які залишились без батьківського піклування, фінансування потреб таких дітей;

впровадження форм термінового влаштування дітей віком до трьох років, які залишилися без батьківського піклування;

удосконалення нормативного забезпечення роботи єдиної інформаційно-аналітичної системи "Діти".

3. Рекомендувати Кабінету Міністрів України, органам місцевого самоврядування забезпечити вжиття заходів щодо:

недопущення тривалого перебування дітей у закладах охорони здоров'я за соціальними показаннями через втрату ними батьківського піклування;

розширення мережі соціальних центрів матері та дитини;

активізації усиновлення дітей та створення сімей патронатних вихователів;

посилення профілактики відмов від новонароджених дітей, надання психологічної допомоги та проведення інформаційно-роз'яснювальної роботи з батьками, які мають ризик відмови від дітей, щодо їх прав на матеріальне забезпечення, пільги та соціальні послуги, наслідків для дитини при її влаштуванні до закладу інституційного догляду та виховання.

4. Рекомендувати органам місцевого самоврядування постійно вживати заходів щодо:

створення прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу та влаштування туди дітей, забезпечення їх діяльності, зокрема і щодо соціального супроводу;

розвитку системи послуг реабілітації, раннього втручання, педіатричної паліативної допомоги та соціальних послуг для дітей і членів їхніх сімей з метою запобігання інституціалізації дітей;

покращення якості медичного обслуговування та умов перебування дітей, які виховуються у будинках дитини;

підвищення рівня базових знань працівників системи інституційного догляду та виховання про права дітей та розпізнавання випадків жорстокого ставлення до них;

неухильного дотримання вимог спільного наказу Міністерства охорони здоров'я України та Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 № 1095/1239 "Про затвердження форм документів про дитину, покинуту в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров'я або яку відмовилися забрати батьки чи інші родичі, про підкинуту чи знайдену дитину та Інструкцій про порядок їх заповнення".

Контроль за виконанням цієї Постанови покласти на Комітет Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики.

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання

До основних нормативно-правових актів у даній сфері правового регулювання відносяться Конституція України, Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р., закони України "Про охорону дитинства", "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", "Про соціальні послуги", "Про державну допомогу сім’ям з дітьми".

Реалізація положень поданого законопроекту не потребує внесення змін до інших законодавчих актів.

5. Фінансово-економічне обґрунтування

Прийняття проекту постанови не потребує додаткових фінансових витрат за рахунок Державного бюджету України.

6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття акта

Внаслідок прийняття запропонованого проекту постанови Верховної Ради України буде вжито низки заходів для забезпечення прав і найкращих інтересів дітей, які залишилися без батьківського піклування, системного розвитку сімейних форм виховання, підтримки батьків у виконанні їхніх обов’язків піклуватися про своїх дітей, запобігання випадків безпідставного вилучення дітей із сімей та відмови від них.

Крім того, реалізація постанови забезпечить розвиток форм виховання дітей у максимально наближених умовах до сімейних, дозволить поліпшити взаємодію державних органів у сфері захисту прав дітей, а також сприятиме подальшому ефективному реформуванню системи закладів інституційного догляду із дотриманням прав дітей на здоровий розвиток та виховання.

Народний депутат України Королевська Н.Ю.