Проєкт Закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за викрадення дитини одним з батьків

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики

В И С Н О В О К

До проєкту Закону України

про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо

відповідальності за викрадення дитини одним з батьків

(реєстр. № 5549)

Комітет Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної

політики, в межах предметів відання Комітету, розглянув на своєму засіданні

30 червня 2021 року (протокол № 68) проєкт Закону України про внесення змін

до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за викрадення дитини

одним з батьків (реєстр.№ 5549 від 21.06.2021), поданий народним депутатом

України Лубінцем Д.В. та іншими народними депутатами України.

Відповідно до статті 146 Кримінального кодексу України незаконне

позбавлення волі або викрадення людини караються обмеженням волі на строк

до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

Ті самі діяння, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів,

щодо двох чи більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом,

небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або таке, що супроводжувалося

заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або

здійснюване протягом тривалого часу караються обмеженням волі на строк до

п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Статтею 141 Сімейного кодексу України передбачено, що мати, батько

мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували

вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх

окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо

дитини, крім випадку, передбаченого частиною п’ятою статті 157 цього Кодексу.

Як вбачається з пояснювальної записки, наявне законодавство не

врегульовує питання відповідальності за викрадення одним з батьків дитини, яка

знаходилась на законних підставах у іншого з батьків. У зв’язку з цим, у того з

батьків, з ким на законних підставах проживала дитина обмежується права на

участь у вихованні дитини, що в свою чергу, порушує статтю 141 Сімейного

кодексу України.

Законопроєктом за реєстр. № 5549 пропонується внести зміни до статті

146 Кримінального кодексу України, якими передбачити кримінальну

відповідальність у вигляді обмеженням волі на строк до шести років або

позбавленням волі на той самий строк за незаконне позбавлення волі або

2викрадення одним з батьків дитини, яка знаходилась на законних підставах у

іншого з батьків.

Комітет з питань бюджету зазначив, що законопроект не має впливу на

показники державного бюджету. У разі прийняття відповідного закону він може

набирати чинності згідно із законодавством.

Міністерство соціальної політики України, Міністерство юстиції України

та Міністерство внутрішніх справ України не підтримали законопроект та

висловили щодо нього низку зауважень.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини підтримує

законопроєкт, водночас зазначає, що запропоноване формулювання норми

частини третьої статті 146 Кримінального кодексу України не передбачає

ситуації, коли викрадення дитини здійснене одним із батьків під час законного

перебування дитини у нього/неї (наприклад у призначені дні зустрічі), внаслідок

чого другий із батьків не був повідомлений про подальше місце перебування

дитини та позбавлений можливості спілкування та реалізації інших батьківських

прав та обов’язків.

Головне науково експертне управління Апарату Верховної Ради України

висловило до законопроєкту низку зауважень, зокрема, щодо необхідності його

техніко юридичного доопрацювання.

Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики безумовно

підтримує ідею законопроєкту щодо необхідності посилення відповідальності за

викрадення одним з батьків дитини, яка знаходилась на законних підставах у

іншого з батьків. Такі самовільні дії одного з батьків призводять до позбавлення

права дитини на спілкування з іншим із батьків, що в свою чергу не сприяє

нормальному моральному та психологічному розвитку дитини.

Водночас Комітет звертає увагу, що Сімейним кодексом України вже

передбачені правові наслідки протиправної поведінки одного з батьків або іншої

особи при визначенні місця проживання малолітньої дитини. Так, статтею 162

Сімейного кодексу України передбачено, що якщо один з батьків або інша особа

самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону

або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи),

в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина,

змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом

заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання

дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за

попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та

здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Отже статтею 162 Сімейного кодексу України регулюються питання,

пов’язані з відповідальністю не тільки за викрадення дитини, як за кримінальний

злочин, а й за самочинну зміну місця її проживання. Прийняття законопроєкту

без внесення змін до цієї статті може спричинити проблему неоднозначного

тлумачення відповідних понять.

Крім того, слід взяти до уваги, що статтею 154 Сімейного кодексу

України визначено право батьків на самозахист дитини. При цьому трапляються

ситуації, коли той із батьків, що самовільно змінив місце проживання дитини,

3впевнений, що дитині загрожує небезпека і що він діє в її найкращих інтересах.

У такому разі безапеляційним притягненням того з батьків, хто самочинно

змінив місце проживання дитини, до кримінальної відповідальності у вигляді

обмеження або позбавлення волі (навіть за умови помилкового оцінювання ним

загрози) може порушитись право дитини на спілкування з ним без достатніх на

це підстав, що у свою чергу, суперечить її найкращим інтересам.

Пропозиція законопроєкту щодо призначення покарання за незаконне

викрадення дитини одним із батьків у вигляді обмеженням волі на строк до

шести років або позбавленням волі на той самий строк є надто суворим та не

співмірним скоєному злочину, адже суб’єктом кримінального правопорушення є

один із батьків, який має рівні права та обов’язки щодо дитини. Таке покарання

призведе до позбавлення спілкування дитини з тим з батьків, якого буде

засуджено та позбавить дитину відповідної матеріальної підтримки.

Крім того, санкція, передбачена законопроєктом, щодо обмеженням волі

на строк до шести років не відповідає частині другій статті 61 Загальної частини

Кримінального кодексу України, відповідно до якої обмеження волі

встановлюється на строк від одного до п’яти років.

З урахуванням проведеного обговорення, Комітет вирішив:

1) рекомендувати Верховній Раді України проєкт Закону України про

внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за

викрадення дитини одним з батьків (реєстр.№ 5549), поданий народним

депутатом України Лубінцем Д.В. та іншими народними депутатами України, за

результатами розгляду в першому читанні повернути суб’єкту права

законодавчої ініціативи на доопрацювання;

2) направити висновок Комітету про розгляд зазначеного законопроєкту

до Комітету з питань правоохоронної діяльності, визначеного головним з його

опрацювання.

Голова Комітету Микита ПОТУРАЄВ

ЄАС ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Підписувач:Потураєв Микита Русланович

Сертифікат: 58E2D9E7F900307B040000002A672E002C9F8E00

Дійсний до: 19.01.2023 0:00:00Апарат Верховної Ради України

№ 04-14/17-2021/218018 від 02.07.2021